Французький юрист і соціолог Габріель де Тард (1843-1904), автор низки досліджень із соціальної психології, вва-жав, що суспільство - лише продукт взаємовідносин індиві-дів. Свої теоретичні положення Тард застосував до вивчення громадської думки і «психології натовпу». Змальовуючи на-товпи і злочинні секти, він підкреслює ірраціональність, наслідуваність, потребу у вождях. Але головну увагу звертає на процес диференціації громадської думки і формування на цій основі не так емоційної, як інтелектуальної спільноти, в ос-нові якої лежить єдність думок. Однак зведення соціології до «інтерментальної психології» призвело до того, що поза полем зору дослідника опинилася макросоціальна структура, в ме-жах і під впливом якої формуються міжособистісні стосунки. Подолати цю слабкість шляхом поєднання психологізму з органіцизмом спробувала інтеракціоністська орієнтація в соціології, що зародилась у США. В центрі її уваги - процес взаємодії індивідів (звідси й її назва). Але сама особистість, будучи суб'єктом цієї взаємодії, мислиться не як абстракт-ний індивід, а як соціальна істота, що належить до певних соціальних груп і виконує певні соціальні ролі.

Одним із найсуперечливіших соціологів рубежу XIX- XX ст. був Георг Зіммель (1858-1918), творчість якого до-тепер піддається численним, іноді взаємовиключним інтер-претаціям - від повного заперечення цінності його ідей до визнання їх як етапних, що значною мірою визначило зміст і напрям подальшого соціологічного розвитку. Коло його інте-ресів було надзвичайно широким. Але їх об'єднувало спе-цифічне й оригінальне для того часу уявлення про предмет, метод і завдання соціологічної науки. Вона, на думку Зіммеля, повинна конституціюватися не традиційним для соціаль-них наук чином - з допомогою вибору одного, не зайнятого науками предмета, - а як метод, який застосовується в усіх науках, предметом яких є явища суспільного життя. Завдан-ня соціології - виділити й охопити закономірності, які неможливо проаналізувати засобами кожної з цих наук.

Специфічною теорією пізнання соціальних явищ у Зіммеля фігурує теорія історичного розуміння. Процедуру розумін-ня він характеризував таким чином: який-небудь вид діяльності можна вважати зрозумілим тоді, коли психічні проце-си, на основі яких склалася певна усвідомлена соціальна дія, викликають в інтерпретатора ту саму реакцію, що і в самого діяча. Таке розуміння - розуміння «об'єктивної» дії, а не діючої особи - перший щабель процесу. Наступний - це розуміння мотивів і відчуттів самого діючого індивіда. Будь-яке соціологічне судження повинно бути сформульоване в межах загальновизнаних цінностей. Результатом розуміння вважається при цьому не усвідомлення причини чи наслідку, а усвідомлення сутності дії, тобто логіки зв'язку цієї дії з уявленнями, потребами, інтересами людей. Ця теорія, на дум-ку Зіммеля, мала стати інструментом критики: вона піддава-ла сумніву те, що в соціологічних дослідженнях сприймалось як очевидне, що не потребувало доказів. Одночасно розумін-ня повинно було служити засобом контролю за суб'єктивним компонентом пізнання. У теоретичній спадщині Зіммеля - ґрунтовні дослідження в галузі рольової теорії, динаміки со-ціальних груп, соціології влади, соціології конфлікту.

В 30-х роках XX ст. в американській соціології формується символічний інтеракціонізм. Його коріння - в філософії праг-матизму (Дж. Дьюї) і психологічному біхевіоризмі (Дж. Уотсон). Інтеракціонізм (англ. Interaction - взаємодія, вплив один на одного) - одна з найпоширеніших теорій в сучасній західній соціальній психо-логії, що зводить соціально-психологічні процеси і явища до впливу людей один на одного і яка бачить в ньому пояснення суті, походження і розвитку міжособових відносин. Інтеракціонізм сформульований в працях американського соціолога Джорджа Міда. Соціаль-ний світ в світлі інтеракціонізму - це світ певний. Соціальні суб'єкти завдяки розуму відповідно кодують факти соціального життя, визначають їх місце, сенс, значимість, раціоналізують, осмислюють суть і передбачають дальший хід подій. Людина ніколи не зв'язана з реаль-ністю напряму, а лише через посередництво різних інтерпретативних механізмів. Соціальний світ сприймається як процес, в якому соціальні суб'єкти спонукаються до дії не внутрішнім психологічним станом, не великомасштабними структурними факторами, а саме спе-цифічними людськими можливостями у соціальній взаємодії.

Представники символічного інтеракціонізму вважають головним з'ясу-вати, як же взаємодія між індивідами формує соціальну структуру і як, на-самперед, соціальні структури, що виступають як межа взаємодій, формують індивідів. В руслі такої спрямованості вивчаються символічні процеси по-няття ролі внутрішнього її програмування і самооцінки особи, які взаємоді-ють один з одним, і значення таких процесів для розуміння становлення, функціонування і розвитку суспільних систем. На думку соціолога Ервіна Гоффмана, символічний інтеракціонізм - це те, що власне здійснюється під час соціальних процесів, а саме, коли індивід або багато індивідів фізично реагують на присутність іншого. Під соціальною взаємодією в інтеракціонізмі розуміється лише безпосередня комунікація (обмін символами), важли-вою особливістю якої визначається здібність людини уявляти, як сприймає партнер по спілкуванню (здібність сприймати і здійснювати роль іншого) або спільність (генералізований інший) і відповідно інтерпретувати власні дії. Розвиток особи, з погляду інтеракціонізму, відбувається в процесі вза-ємодії з іншими людьми в суспільстві, що пояснюється як система безпосе-редньої комунікації, причому структура особи містить компоненти, що за-безпечують активність особи, а також її контроль над власною активністю відповідно соціальним нормам, ролям і соціальним установкам