партнерів у взаємодії. Основні філософсько-методологічні недоліки інтеракціонізму по-лягають в психологізації розвитку суспільства та суспільних відносин, що зводяться до безпосередньої комунікації і міжособовим відносинам. Міжособові відносини розглядаються у відриві від змісту діяльності і поза соці-ально-історичною обумовленістю.
Ідея концептуальної системи соціальної структури, обґрунтована Джорджом Мідом, далі розвивалася і модифікувалася в працях Герберта Блумера, Томаса Куна, Шарля Страйкера, в психодраматичному підході Ервіна Гоффмана, аналізувалась австрійським соціологом Джекобсом Морено. Та Джордж Мід - оригінальний філософ, прихильник соціальної фізики, основоположник символічного інтерак-ціонізму, вперше, раніше аніж хтось з соціологів, аналізував фунда-ментальні соціальні процеси. Наукова позиція Джорджа Міда - це, по суті, мікромодель того, яким має бути соціолог. Його прагнення розкрити в соціальному світі універсальні взаємозв'язки і істотні, суттєві процеси, його науковий інтерес - формування концепції ключових взаємозалежностей між визначальними особливостями соціальної організації, «своєрідна соціальна фізика», розробка проблем взаємозв'язку між людськими здібностями і людською соціальною
освітою.
Джорджу Міду належить формування теоретико-методологічної суті сим-волічного інтеракціонізму, основних принципів, які полягають в тому, що, по-перше, на відміну від тварин, людські істоти мають розумові здібності, які формуються в процесі соціальної взаємодії, коли, по-друге, в процесі со-ціальної взаємодії люди навчаються розумінню і символам, що дозволяють їм використати їх людські здатності. Розуміння сенсу і основних принципів і символів допомагають людям здійснювати саме людські дії і вступити у взає-модію. По-третє, люди здатні модифікувати або змінити сенс і символи, що використовуються ними в діях і при взаємодії, виходячи з власної інтерпре-тації певної ситуації. Люди, які здатні до модифікацій і змін, можуть повніс-тю взаємодіяти між собою, що дозволяє їм перевіряти курс своїх дій, врахо-вувати і передбачати можливості, а потім його здійснювати. По-четверте, моделі дій і взаємодій, переплітаючись, створюють спільності. Суспільні струк-тури - продукт «кристалізації» процесів міжособистого спілкування і на-віть найскладніші і незмінні інститути складаються з багатьох міжособистих взаємодій, або актів симпатії, які організовані в єдину і міцну цілісність з допомогою деякої системи символів. Практика суспільних зв'язків сприйма-ються як безпосередній досвід функціонування соціуму. Саме через практи-ку відбувається розвиток суспільного соціального організму. Безперечною заслугою Джорджа Міда в американський соціології стала відмова від інди-відуалізму і крайностей біхевіорізму, відстоювання соціального характеру людини, неможливість його існування поза суспільних взаємозалежностей. Символіко-інтеракційне обґрунтування соціальної дійсності як редуктивної взаємодії належить Герберту Блумеру, який запропонував розгорнутий аналіз процесів інтерпретації символічної жестикуля-ції, завдяки якій відбуваються соціальні взаємодії, коротке визначен-ня якогось поняття, істотних ознак предмета, явищ, що передують. Людські контакти в суспільному житті становлять, насамперед, ін-терпретації і визначення. Спільність принципів, що використовуються інтерпретацією і визначенням, виступає умовою існування соціальної спільності. Для правильного уявлення суспільних явищ важливе про-цесуальне і структурне дослідження, необхідний аналіз внутрішньо-го і зовнішнього змісту соціальної поведінки, співставлення окритого символізуючого з тим, що маніфестується (проголошується, програм-не) з відкритим проявом соціальних дій, щоб уникнути підміни інших поглядів міркуванням дослідника, відрізняти і зв'язувати суб'єктивне з інституціональним. Висувається соціологами «драматичний підхід» до аналізу символічних систем, розробляються, формуються концеп-ції про те, що індивіди в соціальному спілкуванні постійно зустріча-ються з необхідністю визначено уявляти оточення, що їх поведінка формується під впливом бажання вплинути відповідно на тих, кого вони вважають важливими. Соціальні суб'єкти прагнуть управляти процесами взаємодії.
Використана література:
В.Г. Городяненко Соціологія, „Академія”, -К:, 1999;
А.О. Ручка, В.В. Танчер Курс історії теоретичної соціології, „Наукова думка”, -К:, 1995;
В.П.Андрущенко, М.І. Горлач Соціологія, „Единоріг”, -Х:, 1998;
М.В. Захарченко, О.І. Погорілий Історія соціології, „Либідь”, -К:, 1993.