Реферат на тему:

Механізми психіки людини 

Механізм – знаряддя, пристрій у людині, завдяки якому поєднуються у цілісність її органи і системи для передачі і перетворення енергії та інформації в процесах її діяльності.

І.М.Сєченов 1878 році відводив поняттю “механізм” важливу роль у психології і стверджував: думка про машинність роботи мозку – скарб для натураліста. А О.О.Ухтомський цю думку конкретизував: тіло людини не є єдиним, одноманітним механізмом, і не монотонною машиною, але є множиною машин і механізмів, котрі калейдоскопічне змінюючи одна одну залежно від умов роботи у кожен окремий момент.

Виходячи з цього можна визначити і склад механізмів психіки людини, А саме: 

відображення – проектування - опредметнення 

Психічне відображення характери-зується системою функцій як регулятора діяльності людини.

По-перше, психічне відображення має активний характер, пов'язане з пошуком та відбором адекватних умовам середовища способів дій.

По-друге, психічне відображення має випереджальний харак-тер, забезпечує функцію передбачення в діяльності та поведінці.

По-третє, кожний психічний акт є результатом дії об'єктивно-го через суб'єктивне відображення, через людську індивідуальність, що накла-дає відбиток своєрідності на її психічне життя.

По-четверте, в процесі діяльності психічне відображення постійно поглиблюється, вдосконалюється й розвивається.

Проектування. Основною функцією проектування - впорядкування і гармонізація змістів відображення відповідно меті дій чи діяльності людини.

Процес проектування - сукупність і послідовність розумових чи психомоторних дій, в наслідок яких створюються образи, схеми чи знакові системи - теорії будови матеріальних предметів чи дій машин, споруд, їх вузлів, а також власних дій, що ведуть до розв’язання теоретичних чи практичних завдань.

Але перед людиною відкривається можливість конструювати, будувати і розглядати предмети і явища з елементів відомого і усвідомленого – в межах потенційної здійсненності.

Опредметнення. Опредметнення – елемент свідомої і доцільної діяльності людини. Ця діяльність має три основні форми:

1) матеріальну: виробництво, фізична праця тощо, робота, якою людина перетворює і втілює себе в довкілля;

2) психічну – виробництво та інтерпретація змісту відображення, добір цінностей, розумові операції і переживання тощо, які виступають конструктивними елементами будь-якого виробництва;

3) творіння себе самого – розвій душевних і духовних потенцій, а також усувати різні форми відчуження.

Таким чином, опредметнення – процес перетворення і втілення людських душевних сил і здатностей із форми живої активності в образ застиглої предметності. Завдяки цьому процесові, вироблений людиною предмет, - стає людським предметом. Недарма Протагор засвідчив: міра всіх речей – людина. А те, що створене людиною потім В.І.Вернадський назве ноосферою – сферою людського розуму.

Психічне життя людини - складне явище й має багато форм свого існування. Психічні явища — це своєрідні переживання, суб'єктивні образи відображуваних (усвідомлюваних і не усвідомлюваних) явищ реальної дійсності, це внутрішній світ людини в усій його повноті й різно-манітності.

Психічне життя людини виявляється:

1.  В активності, що існує суб’єктивно, внутрішньо;

2.  В активності, що виявляється у ставленні до довкілля;

3.  В активності, що виявляється, втілює відображене і перетворене (образ, думку чи почуття) зовні - предмет чи явище. 

Активність людини, що існує суб’єктивно включає в себе її відображаючу діяльність — відчуття, сприймання, пам'ять, мислення, уяву.

Активність, що виявляється у ставленні до довкілля виявляється у формі емоційно-вольовій діяльності різноманітні почуття, переживання, а також прояви волі — вольові якості. Важливим аспектом психічного життя є спонуки до активності — потреби, інтереси, переконання, ідеали тощо.

Особливу групу психічних явищ складають індивіду-ально-психологічні властивості особистості — здібності, темпера-мент, характер та її психічні стани — піднесеність, пригніченість, схвильованість, байдужість та ін.

Значення психіки в житті та діяльності людини винятково важливе.

Знання природи психічних явищ та їхніх закономірнос-тей має велике значення для керування психічним розвитком особистості та її діяльністю. 

Психіка і свідомість 

У процесі еволюції живих істот психіка як відображення об'єктивної дійсності розвивалася залежно від умов жит-тя того чи того виду живих істот, набувала дедалі складніших форм. Найвищий рівень її розвитку - людська свідомість.

Психологія пояснює виникнення людської свідомості суспільним способом буття людей і трудовою діяльністю, що спричинила й розвиток. З переходом до суспільних форм життя докорінно змінилася структура людської поведінки.

Поряд з біологічними мотивами, які залежали від безпосереднього сприймання середовища, виникали вищі "духовні" мотиви та пот-реби, вищі форми поведінки, які засадово зумовлені здатністю абстрагуватися від безпосередніх впливів середовища.

Разом з двома джерелами поведінки — спадково закріпленою програмою та власним досвідом самого індивіда — виникало третє джерело, що формує людську діяльність, — передача та засвоєння суспільного досвіду. У задоволенні цієї важливої соціальної потреби одним з вирішальних чинників була мова, що стала формою існування свідомості.

Характерними структурними компонентами свідомості є:

1) знання про навколишню дійсність, природу, суспільство. Рівень свідомості перебуває в прямій залежності від рівня засвоєння знань і досвіду особистості. В процесі суспільно-історичного ро-звитку у людини розвинулася потреба в знаннях, яка є головною її спонукою, мотивом пізнавальної діяльності;

2) виокремлення людиною себе в предметному світі як суб'єкта пізнання, розрізнення суб'єкта — "Я" та об'єкта — "не Я", протиставлення себе як осо-бистості іншому об'єктивному світові. Характерним стосовно цього є самопізнання, що стало підґрунтям для самосвідомості, тобто усвідомлення власних фізичних і морально-психологічних якостей;

3) цілеспрямованість, пла-нування власної діяльності та поведінки, передбачення її результатів. Цей бік свідомості виявляється в самоконтролі та коригуванні власних дій, їх перебудові, у змісті стратегії і тактики, якщо цього вимагають обставини;

4) ставлення до об'єктивної дійсності, до інших людей, до самої себе. Ставлення осо-бистості до свого оточення виявляється в його оцінці та самок-ритиці, в яких важливу роль відіграє емоційно-вольова сфера.

Виокремлення та протиставлення людиною себе предметам - світові, природі