Завдяки свідомості та самосвідомості людина стає суб'єктом вихо-вання, тобто сама ставить перед собою виховні цілі й досягає їх.

Свідомість людини характеризується активністю. В процесі відображення дійсності інформація, що надходить до людини, не механічно відображається, а свідомо переробляється відповідно до мети, завдання та її досвіду.

Рівень розвитку й виявлення свідомості у людини залежить від нагромаджених знань і виробленого світогляду, її ідейних і моральних переконань, ставлення до інших людей і до самої себе.

Самосвідомість людини — усвідомлення за допомогою мови себе самої, своїх відносин до природи і до інших людей, своїх дій і вчинків, своїх думок, переживань і різноманітних психічних якостей. Розвиток самосвідомості людини виявлявся у:

1) самоспостереженні,

2) критичному ставлення до самої себе,

3) оці-нці своїх позитивних і негативних сторін,

4) самовладанні і

5) відповідальності перед за свої вчинки.

Людині властиві також і неусвідомлені форми психічної діяльності (інстинктивні та автоматизовані дії, потяги тощо). Але несвідоме включається в свідоме й завдяки цьому воно може контролюватися людиною.

Вивчаючи форми психічної діяльності, треба мати на увазі, що психічне життя, свідомість та діяльність людини завжди постають в їх єдності. Ця єдність виявляється в цілеспрямованій діяльності людини, в її ставленні до інших і до самої себе, в її різноманітних пізнавальних, емоційних та вольових реакціях.

Людина взаємодіє з навколишнім середовищем як цілісний ор-ганізм. Цілісність взаємодії забезпечується насамперед вищим відділом центральної нервової системи — корою великих півкуль головного мозку, яка інтегрує (об'єднує) в собі всю діяльність ор-ганізму й керує нею.