Тривожна людина відрізняється від малотривожної тим, що в неї занадто часто виникають пов’язані із занепокоєнням емоційні переживання: страх, побоювання, страхи. Їй здається, що багато чого з того, що її оточує, несе в собі загрозу власному „Я”. Тривожна людина боїться усього: незнайомих людей, телефонних дзвінків, іспитів, випробувань, офіційних закладів, привселюдних виступів тощо [96].

Темперамент до якої міри впливає на розвиток здатностей людини, особливо тих, до складу яких входять рухи з такими їхніми суттєвими характеристиками, як темп, швидкість реакцій, збуджуваність і загальмованість. У першу чергу, це здатності, пов’язані із складними і точними рухами з непростою траєкторією і нерівномірним темпом. До них належать здатності пов’язані з підвищеною працездатністю, опором перешкодам, витривалістю, необхідністю тривалої концентрації уваги [402].

Отже, сполучення описаних властивостей і створює індивідуальний тип темпераменту, тому, характеризуючи його, ми змушені були іноді відступати від динамічних описів і включати в них характерологічні особливості якості.

2.3. Роль темпераменту в діяльності людини.

Будь-яка діяльність передбачає певні вимоги до психічних якостей людини. Одні професії вимагають від виконавця неабиякої уважності, інші – швидкої реакції на зміну обставин або гнучкого мислення. Ці вимоги не можна змінити за бажанням, вони об’єктивно зумовлені самим змістом діяльності [203].

Діяльність – трудова, навчальна, ігрова – висуває вимоги не лише до знань і рівня розумового та емоційно-вольового розвитку особистості, а й до типологічних особливостей нервової системи, а отже до темпераменту людини [226].

Оскільки кожна діяльність потребує від психіки людини і її динамічних особливостей визначених вимог, то нема темпераментів, які б ідеально відповідали всім видам діяльності. Наприклад, діяльність операторів енергосистем, хімкомбінатів і діяльність робітника на конвеєрі. Якщо в першому випадку люди з малою витривалістю, високою тривожністю працювати не можуть, то у другому – спеціальних високих вимог до психологічних даних особливостей людини немає.

Роль темпераменту в праці і навчанні полягає в тому, що від нього залежить вплив на діяльність різноманітних психічних станів, викликаних неприємними обставинами, емоційними факторами, педагогічними діями. Від темпераменту залежить вплив різних факторів, визначаючих рівень нервово-психічного напруження (наприклад, оцінка діяльності, очікування контролю діяльності, прискорення темпу роботи і т.п.) [197].

Існують чотири шляхи пристосування темпераменту до вимог діяльності.

Щоб установити, чи відповідають властивості темпераменту вимогам професії, здійснюється професійний відбір [204]. Одна із задач цього шляху – не допускати до даної діяльності осіб, які не володіють необхідними властивостями темпераменту. Даний шлях реалізується тільки при відборі на професії, які подають високі вимоги до особливостей особистості (диспетчери енергосистем, рятувальники, водолази, льотчики і т.п.). Діяльність в цих професіях пов’язана з регулярним ризиком, небезпекою, екстреним напруженням, високою відповідальністю [198].

Другий шлях пристосування темпераменту до діяльності полягає в індивідуальному підході. При цьому навчання і виховання повинні не змінювати темперамент, а допомагати долати недоліки того чи іншого темпераменту, розвиваючи його позитивні сторони [198].

Третій шлях полягає у подоланні негативного впливу темпераменту посередництвом формування позитивного відношення до діяльності і відповідних мотивів. Наприклад, на дуже цікавому уроці, що викликає підвищену активність учнів, ступінь стриманості холериків не менша, ніж сангвініків, а працездатність меланхоліків не нижча, ніж флегматиків [199].

Четвертий, основний і найбільш універсальний шлях пристосування темпераменту до вимог діяльності є формування її індивідуального стилю. Під індивідуальним стилем діяльності розуміють таку індивідуальну систему прийомів і способів дій, яка характерна для конкретної людини і доцільна для досягнення успішного результату [199]. Індивідуальний стиль діяльності не з’являється стихійно, а поступово виробляється протягом усього життя. Тобто людина вибирає й удосконалює такі прийоми і способи виконання дій, які найбільше відповідають її темпераменту. Важливою умовою формування індивідуального стилю діяльності є зацікавлене свідоме і творче ставлення до своєї роботи. Тому найяскравіше він виявляється у творчих людей, майстрів своєї справи [205].

У нормальних умовах темперамент впливає лише на індивідуальний стиль діяльності, не позначаючись на результатах. Екстремальна ситуація, яка потребує додаткової енергії, специфічної мобілізації, змінює й результати діяльності. Вимоги, що їх ставить ситуація, адресується тим чи іншим рисам темпераменту. Так, ситуація відповідальності, конкуренції, конфлікту, залежна і незалежна від людини, провокує відгук певної інтенсивності, особливої форми залежно від темпераменту людини [213].

Успішність діяльності безпосередньо не залежить від темпераменту, оскільки у цьому разі йшлося б про „кращий” або „гірший” (тобто психологічно недоцільний) темперамент.

Про це ж свідчать дослідження, за результатами яких люди різного індивідуально-психологічного складу можуть досягти подібних результатів в умовах однієї професійної діяльності. Очевидно, властивості темпераменту є психологічно рівноцінними. Це стосується й властивостей нервової системи. Виявлено, наприклад, що слабка нервова система характеризується високою чутливістю, а сильна – низькою, що забезпечує їх приблизно рівним пристосувальний ефект [409].

Проводились, наприклад, такі дослідження: групі учнів (у них попередньо визначалась сила нервової системи) пропонувалось виконати прості арифметичні приклади протягом цілого уроку. Виявилось, що в процесів виконання цього завдання з’явилися такі відмінності: учні слабкого типу, на відміну від учнів сильного типу, на початковім етапі розв’язували більшу кількість прикладів, проте вони ж швидше втомлювалися, а учням з рисами темпераменту, обумовленими сильною нервовою системою, необхідний був деякий час, щоб включитися в роботу, але вони могли виконувати завдання довше, не зменшуючи продуктивності [409]. Отже, „сильні” спершу поступалися „слабким”, а потім випереджали їх. Зрештою, і ті й ті виконали майже одинаків обсяг роботи.

Ці дані засвідчують, що властивості нервової системи впливають на діяльність не прямо, а опосередковано – через індивідуальний стиль діяльності – характерну для конкретного індивіда сукупність способів,