З цього випливає, що індивідуальний стиль діяльності залежить не лише від властивостей нервової системи, але також від властивостей темпераменту.

Стиль діяльності виступив на перший план і при порівнянні результатів роботи водіїв автобусів – представників сильної і слабкої нервової системи. Не мали аварій серйозних порушень не „сильні”, як слід було б сподіватися, а „слабкі” водії. Останні більше уваги приділяли плануванню й організації своєї роботи: завжди завчасно „програвали маршрут”, особливо на складних ділянках траси, частіше, ніж „сильні”, проводили профілактичний огляд автомобілів, уникали поїздки уночі [410].

Загалом же індивідуальний стиль діяльності тяжіє до так званого середнього типу. Його існування було встановлене під час повторних вимірювань властивостей нервової системи (лабільності, рухливості, динамічності) в одних і тих самих досліджуваних. Виявилося, що серед груп з високими, середніми і низькими результатами у першому дослідженні в подальшому найстабільнішою виявилася середня група, тоді як показники полярних груп змінювалися щодо вихідного рівня в бік показників „середніх”. Водночас саме від вихідного рівня залежала динаміка (напрямок, величина і швидкість) різних психічних явищ (від простих реакцій до структури спілкування). Тому стиль діяльності довелося змінювати саме представникам полярних груп [410].

У всіх згаданих випадках індивідуальний стиль діяльності має нібито компенсаторне значення: зрівноважує властивості індивіда з вимогами його професії. Насправді, коли такі вимоги стають досить високими (передбачають швидкість реагування або велику витривалість, до того ж протягом чималого часу), індивідуальний стиль діяльності може не виробитись [410].

Наприклад, для оволодіння навичками жонглювання потрібна така властивість, нервової системи, як рухливість, тому жонглерами не можуть стати носії інертної нервової системи. Ще більше значення має лабільність: лабільні особи навчаються жонглювати удвічі – втричі швидше за рухливих. Наприкінці першого курсу „інертні” учні циркового училища жонглювали лише трьома-чотирма предметами, тоді як „лабільні” – п’ятьма-сімома. В іншому експерименті „лабільні” й „рухливі” мали реагувати на сигнали, що надходили з інтервалом в 600 мс. Протягом 2,5 хв. відмінність між ними була відносно невелика, але далі картина помітно змінювалася: перші робили вдвічі менше помилок, ніж другі [411].

Отже, є коло професій, якими неможливо успішно оволодіти лише за рахунок індивідуального стилю діяльності. Очевидно, що такі властивості темпераменту, як висока тривожність, ригідність, емоційність, низький темп реакцій, не сприятимуть успішності екстремальної (лат. extremum – крайній) діяльності, якого є праця диспетчера аеропорту, залізниці чи великих енергосистем, льотчика-випробувача, космонавта, гірничого рятівника тощо. Це стосується також спортсменів міжнародного класу, які під час змагань зазнають надзвичайного напруження фізичних і психічних сил. Тут потрібна професійна придатність – сукупність певних властивостей темпераменту індивіда, які зумовлюють успішність складної професійної діяльності [411].

Психологи здавна замітили, що представники різних типів темпераментів вибирають ті професії, які найбільше відповідають їх природнім схильностям. Тому, наприклад, холерикам рекомендують діяльність, що дозволяє встановити порядок в праці і відпочинку, роботу помірно ділянку, оскільки втомлюючі фізичні і розумові заняття несприятливі для представників даного темпераменту. Разом з тим, їм не рекомендується вибирати „сидячу” професію і заняття, пов’язані з довгим перебуванням біля вогню (наприклад, печі) і взагалі з високими температурами, так як це також шкідливо для здоров’я. Для меланхоліка ж потрібне свіже повітря, сонячне світло, помірковані фізичні вправи, добрі взаємовідносини зі своїми співробітниками. Сидячий стиль життя, особливо пов’язаний з розумовим напруженням без достатнього сну, надає шкоду представникам даного типу темпераменту [147].

Живу працю, в якій розумова діяльність поєднувалась би з помірною фізичною, повинні шукати собі сангвініки. Їм повністю відповідають заняття пов’язані із спілкуванням і співпрацею з іншими людьми. Тому даному типу підходить діяльність пов’язана з торгівлею і взагалі комерційна. Флегматику необхідний постійний рух, фізична праця, яскраві враження і взагалі такі заняття, котрі здатні підняти йому і фізичні, і моральний тонус. Свіже повітря, польові роботи або просто прогулянки – прекрасні засоби для того, щоб зміцнити і підтримати здоров’я і гарне самопочуття флегматика [148].

Таким чином, уже в далекому минулому люди намагалися знайти співвідношення різних типів темпераменту із відповідним видом діяльності.

Сьогодні, щоб реалізувати індивідуальний, психологічний підхід до людини, наприклад, при прийомі її на роботу, важливо знати властивості її темпераменту. Важливість враховування різних типів темпераментів у кадровій роботі обумовлюється особливостями освоєння людьми професій, їх поведінки, а також індивідуального стилю діяльності. Так, сучасними дослідженнями встановлено, що у сангвініка рухові навички формуються досить швидко, хоч спочатку спостерігається хаотична діяльність типу „спроб і помилок”. Сформовані навички відрізняються твердістю і витривалістю. У холериків рухи різкі, напружені, не завжди, особливо на початках, узгоджені. Рухові навички формуються набагато важче, ніж у сангвініків, однак після тренувань діяльність перших наближається до рівня других. Рухи флегматиків повільні, але високоординовані. Завдяки точності і узгодженості рухів та великій наполегливості вони в значній мірі компенсують інертність, показуючи високу продуктивність праці. Для меланхоліків характерні сковані, невпевнені, хаотичні рухи. Навики виробляються важко і трохи гальмуються. Тому робота водія, диспетчера, оператора пульту управління і тому подібна, повна несподіваність і складність, їм протипоказана.