Отже, якщо ми хочемо, щоб нас зрозуміли правильно, треба, щоб і форма, і зміст, гармонійно зливалися один з одним, не вносячи елементів дисоціації. І канали зв'язку при цьому повинні бути вільні від "шуму" (так фахівці називають будь-які, не тільки звукові, перешкоди). Розмовляючи, не слід відвертатися, займатися сторонніми справами (наприклад, перегортати книгу), не можна, одним словом, "засмічувати" канал зв'язку. Звичайно, що слід говорити досить голосно, але не оглушати, підримувати оптимальну дистанцію спілкування (тут навіть є спеціальні цікаві дослідження). Поганий почерк не такий вже й малий недолік, якщо подумати, що він може перешкодить адресату легко і правильно зрозуміти написаний лист. А Ви самі хіба не відчували роздратування, розбираючи чиїсь закарлючки?

Якби ми хотіли класифікувати комунікантів, то розрізняли б їх по таких істотним (з погляду ефективності актів спілкування) ознакам, як: вікові, статеві, професійні, загальнокультурні, освітні. Важлива при цьому ознака, яку можна назвати "рівнем сформованості культури спілкування".

Якщо розглянути самі комунікативні акти по їх видах і типах, то в залежності від різних критеріїв класифікації ми одержали б і різні види:

За змістом: виробничі, практично-побутові, міжособистісно-сімейні, науково-теоретичні;

За формою контактування: прямі, опосередковані.

Скажімо, переписування є опосередкованою формою контактування, а особиста бесіда прямою формою контактування;

За типом зв'язку: двонаправлені й односпрямовані. Наприклад, читання книги, чи перегляд кінофільму, або виконання ролі глядача на спектаклі односпрямований комунікативний акт. Але якщо Ви аплодуєте акторам, чи пишете автору п'єси, чи книги, кінорежисеру лист, чи нагороджуєте співаків оплесками зв'язки стають двонаправленими, взаємними;

За ступенем взаємовідповідності комунікантів: висока, задовільна, незначна, незадовільна, негативна. При незадовільному ступені взаємовідповідності (у таких випадках і про комунікабельну несумісність і навіть про повну психологічну несумісність) доречно констатувати: "говорять різними мовами". Хоча мають при цьому на увазі зовсім не різні національні мови, а, наприклад, несумісні інтереси, манеру розмовляти і спілкуватися в цілому;

За результатами: від негативного ("зовсім перекручено мене зрозумів, зіпсував мою думку") через нульовий ("ніяк не можемо зрозуміти один одного") до позитивного ("він мене розуміє, а я його"). Шкала негативного і позитивного результатів розтягнута достатньо: ми можемо зрозуміти кось так, що він буде в захваті, а можемо викликати просто кивок схвалення. Нерозуміння може межувати і з перекрученим розумінням. Саме тому і необхідно прагнути до максимального успіху в спілкуванні.

Є люди, що не дуже говіркі. Вони можуть слухати Вас уважно, але водночас Ви цього не бачите. Вам здається, що Вас просто не хочуть слухати, а насправді у Вашого співрозмовника така звичка і для нього це норма спілкування. Часто так поводяться люди, що мають або високе ставище в суспільстві, або високий ріст. Часто при розмові з такими людьми ми почуваємо себе незатишно, бентежимось, а іноді і зупиняємося, тому що нам здається, що нас не зовсім уважно слухають чи просто ігнорують. Цьому часто сприяє наша власна установка перед розмовою. Якщо нам хтось щось сказав до розмови те, що не робить співрозмовнику честі, то в нас з'являється відчуження, і при тому не завжди правомірне.

У с т а н о в к а дуже неприємна річ. Вона може перешкодити початку розмови чи привести до конфлікту в процесі спілкування.

Різні установки грають надзвичайно важливу роль у теоретичній і практичній діяльності людини і яскраво виступають у процесах спілкування. Щоб не потрапити в неприємність самому і не поставити таке ж становище співрозмовника, треба знати, що таке у с т а н о в к а, як вона розвивається в умовах спілкування, як її можна змінити і як нею варто керувати. Проробіть думкою (можна і на практиці!) такий експеримент. Ви з приятелем знаходитесь в кінозалі. Згасло світло, почалася демонстрація фільму. Усі (і Ви зі своїм приятелем теж) уважно стежите за подіями на екрані. Зненацька Ви запитуєте його (пошепки, звичайно, але так, щоб Вам було чути):" Згадай, будь ласка, як називається яйцекладний ссавець. Качконіс, чи що?" Якщо фільм тематично ніяк не зв'язаний у даний момент із Вашим качконосом і зоологією взагалі, можете не сумніватися, що Ваше питання не буде навіть почутим. Вас обов'язково перепитають. Але адже якщо Ви запитаєте що небуть доречне, що стосується сюжету фільму, характеристики актора і т.п., вам дадуть відповідь. Навіть якщо Ви задасте своє питання тихіше ніж перше. Чому? Тому, що "доречне", "зрозуміле" те, що відноситься до найбільш ймовірного в даній ситуації, про що прийнято в даній ситуації говорити, що входить у "установку на сприйняття даного фільму". Все інше виявляється поза увагою, а тому і не розуміється, і не сприймається.

В умовах повсякденного спілкування нерідко хто-небуть раптом ( саме "раптом", тобто зненацька) починає розповідати випадок зі свого життя, чи скажімо, анекдот, у той час, як ні того ні іншого від нього не чекають. Деякі люди починають розмову, як би продовжуючи розвивати свої власні думки, якими вони були поглинуті самі, а ніхто з присутніх про них не мав ніякого поняття.

Найпоширенішим видом спілкування є розмова. Під час розмови ми використовуємо мову, рідну чи іноземну, у будь-якому випадку вона необхідна.

Мова - безцінний дарунок, яким наділена людина. " Якщо мовою не розповіси, на пальцях - не поясниш”кажуть у народі. За допомогою слів можна розповісти про все. "Характер нашої мови полягає в надзвичайній легкості, з якою все