Причини, які сприяють виникненню або посиленню паніки, досить різноманітні, але незважаючи на це їх можна об'єднати у три групи — фізіологічні, психологіч-ні і соціально-психологічні.

До першої групи належать явища, які спричиняють виникнення умов, що фізично ослаблюють людей. Це, зокрема, втома і депресія, голод і сп'яніння, тривале без-соння або психічне потрясіння. Кожна із згаданих причин серйозно послаблює здатність людини швидко і правильно оцінювати ситуацію, що виникає несподівано.

До другої групи включають такі психологічні явища, як сильне здивування, велика невпевненість, раптовий страх, почуття ізоляції, усвідомлення безсилля перед не-безпекою.

До третьої групи належать відсутність групової солі-дарності, втрата довіри до керівництва, дефіцит або над-лишок інформації, що збільшує напругу. Це також веде до зменшення можливостей раціональної і правильної оцінки ситуації.

5.4. Навіювання

Об'єктом спеціального соціально-психологічного до-слідження навіювання стало порівняно недавно. В.М.Бе-хтєрєв одним із перших здійснив спробу спеціально роз-глянути це явище стосовно суспільного життя, хоч опис цього феномена можна знайти і в інших авторів того ча-су (М.К.Михайловеький, Г.Тард, ГЛебон).

Навіювання — це процес психічного впливу на людину чи групу при послабленому усвідомленому контролі, не-критичній оцінці змісту повідомлень, які сприймаються.

На відміну від зараження як способу співпереживання людьми одночасно спільного психічного стану, навіювання виключає однаковість переживання ідентичних емоцій та уявлень об'єктом навіювання, індуктором та реципієнтом. Воно є пізнішою формою сощально-психологічного впливу і зумовлено розвитком вербальної активності людини, її індивідуальності. Зараження має неперсоніфікований ха-рактер. Це стихійна тонізація психічного стану групи чи маси за умов безпосереднього спілкування. Навіювання — це процес однобічного, активного і персоніфікованого впливу індивіда на індивіда чи групу.

Хоча навіювання частіше всього відбувається у вер-бальній формі, зміст впливу спрямований не до логіки особистості, її здатності мислити та аналізувати, а до її готовності одержати розпорядження, наказ, інструкцію діяти. Велике значення при цьому мають індивідуальні особливості людей — їх здатність самостійно, критично мислити, мати тверді переконання, вразливість, вік, стать, освіта тощо. Важливим чинником ефективності навіювання є також попередня установка та авторитет джерела впливу.

Найповніше навіювання вивчалося і використовува-лося у зв'язку з медичною практикою, психотерапією, навчанням. У соціальній психології навіювання або су-гестія (від лат. §и§§е§1іо — навчати, навіювати, радити) розглядається у двох аспектах: як стихійний компонент повсякденного спілкування; як спеціально організова-ний різновид комунікативного впливу (використовується в засобах масової інформації, рекламі, моді, психологіч-ній війні, релігії, політиці).

Навіювання, як і зараження та наслідування, є важ-ливим чинником соціалізації особистості та групової ін-теграції. Воно може здійснюватися за допомогою вер-бальних (слова, інтонація) і невербальних (жести, мімі-ка, оточуюча обстановка, дії іншої людини) засобів. За методами реалізації навіювання може бути прямим і опосередкованим, спрямованим і стихійним.

Цікаву спробу розглянути навіювання (сугестію) саме як соціально-психологічне явище здійснив Б.Ф.Порш-нєв. Виходячи з того, що інформація між людьми завж-ди проходить через фільтр довіри і недовіри, він розгля-дає єдність цих двох чинників як необхідний момент розвитку людини, соціальної групи та суспільства зага-лом. На думку Б.Ф.Поршнєва, сугестія в «чистому» ви-гляді тотожна абсолютній довірі до того змісту, який пе-редає комунікатор. Контрсугестія пов'язана з протилеж-ним механізмом — недовірою до повідомлення (слова, дії тощо). Якщо сугестія завжди е засобом інтеграції гру-пи, консервації, збереження існуючих звичаїв, форм по-ведінки, то контрсугестія — знаряддя здійснення змін у суспільстві, його руху вперед.

У поведінці конкретної людини сугестія пов'язана з її покорою існуючим обставинам, залежністю від примусо-вої сили колективних дій та уявлень. Контрсугестія зу-мовлює психічну незалежність людини, розвиток її само-стійності та індивідуальності, що в першу чергу виступає як непокора існуючому стану речей.

Цікаво, що ця думка зустрічається у багатьох філосо-фів та письменників. Так, Г.В.Ф.Регель писав про те, що рух історії здійснюють «дурний бік», «хибне підґрунтя» — непокора. Відомий англійський письменник О.Уайльд

вважав, що непокора, на погляд кожного, хто знає історію, є головною чеснотою людини. Саме завдяки непокорі та бунту стає можливим прогрес.

Людство та кожна конкретна людина у своєму роз-витку завжди відчувають дію сугестії та контрсугестії. Такі механізми регуляції поведінки, як звичаї, ритуали, культи, норми завжди виконують дві необхідні для ви-живання функції. По-перше, вони формують відмінність «нас» від «них», а «ми» — це завжди поле довіри, де максимально усунута недовіра і діє сугестія. По-друге, звичаї, традиції та інші механізми — засоби знищення чи хоча б зменшення негативізму поведінки, який руй-нує спільність, почуття «ми». Саме тому ще з давніх ча-сів з'являються засоби активізації відчуття контакту з «ми» (свята, бенкети, спільні обіди, вживання алкоголю, наркотиків, тютюну тощо).

Одночасно з'являються і засоби відлучення від психіч-ного «ми», відкидання людини в коло чогось чужого, «не нашого» — ізоляція від контактів, бойкот, знущання, глузу-вання тощо. Як у гіпнозі повторення того, що навіюється, підсилює ефект, тобто знімає залишки протидії, так і в су-спільному житті — постійне дотримування звичаїв, тради-цій, виконання ритуалів підсилює єдність «ми».

Людина не в змозі повністю позбавитися впливу су-гестії, але різними засобами може обмежити, локалізува-ти, зменшити її вплив на себе.