Контрсугестія, яка спочатку виникає як недовіра до існуючих стандартів життя, переростає у непокору їм і вироблення нових норм, зразків, звичаїв, традицій, які з часом теж стають обов'язковими для всіх, чи хоча б для абсолютної більшості членів суспільства або групи. При цьому ті сили, які виступали проти сугестії, роблять все, аби зберегти у недоторканності нові регулятори поведін-ки та діяльності. З'являється потреба у новій контрсу-

ґестії (контр-контрсугестії) — вона і виводить спільність із чергового «застою».

Отже, сугестія як один із механізмів впливу в процесі спілкування є важливим чинником соціалізації особис-тості, інтеграції групової діяльності, формування та ак-туалізації установок, ціннісних орієнтацій, соціальних норм. Разом з тим суперечливість цього явища зумовле-на суперечливим характером самої людини та суспіль-ства, їхньою взаємодією та розвитком.

5.5. Наслідування

До механізмів, способів впливу людей один на одного за умов переважно негрупової поведінки належить і на-слідування, роль якого в житті особистості та групи до-сить важлива.

Наслідування спрямоване на відтворення індивідом пев-них зовнішніх рис і зразків поведінки, манер, дій, вчинків, які характеризують об'єкт пізнання, і позначене при цьому певною емоційною й раціональною спрямованістю.

Особливо великого значення цьому феномену нада-вав у своїх працях Г.Тард. Він виокремлював такі його різновиди: 1) логічне і нелогічне; 2) внутрішнє і зовніш-нє (за послідовністю і механізмом руху); 3) наслідуван-ня-мода і наслідування-звичай (за мірою стійкості); 4) наслідування всередині класу і наслідування одного класу іншому (за соціальною природою).

За допомогою наслідування Г.Тард намагався пояс-нити найважливіші явища суспільного життя: відтворен-ня, поширення й уніфікацію винаходів і відкриттів, які забезпечують, з одного боку, прогрес, а з іншого — ста-більність соціальних відносин.

Г.Зіммель вбачав у наслідуванні засіб залучення інди-віда до системи групових цінностей, який дає змогу уникнути персональної відповідальності й необхідності вибору за рахунок надання переваги тій чи іншій моделі поведінки, вважав його одним із суттєвих засобів взає-морозуміння.

Наслідування відіграє значну роль у поведінці людей. Під його впливом формуються не тільки найпростіші навички діяльності, а й духовні цінності — ідеї, смаки, нахили, манери поведінки. Особливо велике позитивне значення має наслідування на ранніх етапах становлен-ня і розвитку людини. Слушно писав польський логік Т.Котарбінський, що немає навчання без наслідування. Досить собі це уявити, щоб зрозуміти велике значення наслідування для прогресу. Завдяки наслідуванню нако-пичуються і зливаються в закінчене єдине ціле завою-вання предків, прапредків та їхніх сучасних нащадків.

В історії соціальної психології відомі приклади різно-го тлумачення природи наслідування. Одним із них була спроба з'ясувати природу наслідування з позицій інс-тинктивної теорії (В.Вундт, В.Джеймс, Г.Тард, У.Мак-Дугалл, З.Фрейд). Наслідування, на їхню думку, власти-ве людині поряд із тваринами і є інстинктом у повному значенні цього слова. По суті, ця точка зору веде до за-перечення якісних відмінностей між людськими і тва-ринними формами спілкування.

Оригінальнішою є спроба тлумачення природи наслі-дування М.К.Михайловським. Він розрізняв зовнішні і внутрішні чинники, які впливають на вияви наслідуван-ня. Зовнішнім чинником, який спонукає до наслідуван-ня, є приклад людини, яка перебуває в незвичайних об-ставинах. До внутрішніх належать обмеженість внутріш-нього світу людини, схильність до навіювання, слабкість волі, недостатній розвиток здатності свідомо контро-лювати свої дії.

Заперечуючи однобічність зведення наслідування до акту автоматичного і несвідомого повторення заданого зразка, А.М.Агальцев наполягає на аналізі наслідування як більш складного соціально-психологічного явища, яке передбачає не тільки сліпе копіювання, абсолютне повторення, а й творче відтворення того чи іншого при-кладу з урахуванням обставин.

Особливе значення наслідування має в процесі роз-витку дитини. Саме в дитячій психолога здійснюється більшість експериментальних досліджень із цього питан-ня. На різних етапах розвитку дитини наслідування ви-

ступає головною формою засвоєння дійсності: починаю-чи від сліпого копіювання зразків поведінки дорослих до вмотивованого наслідування. У цьому разі сама «модель» наслідування подібна до процесів, що відбуваються у до-рослої людини, у якої наслідування є побічним спосо-бом засвоєння світу.

Певний зразок відіграє свою важливу роль, але часті-ше він поширюється лише на зовнішній вияв поведінки і не заторкує внутрішні особисті характеристики люди-ни, не змінює спрямованості особистості. Наслідування у дорослих має місце, як правило, у разі, коли відсутня можливість застосувати будь-який інший спосіб опану-вання незнайомими діями. За цих умов воно стає еле-ментом оволодіння навичкою, іноді досить елементар-ною професійною дією.

Наслідування ніколи не існує «в чистому вигляді»: вирішальну роль у будь-якому процесі навчання віді-грають способи передачі знань. Тому механізми насліду-вання у дорослих значно складніші, бо тут вони наштов-хуються на критичність особистості. Проблема впливу взагалі не може розглядатися як односпрямований про-цес: завжди існує і зворотний рух — від особистості до впливу, який на неї здійснюється. Особливого значення все це набуває в групі. Наслідування в цьому розумінні більшою мірою, ніж зараження або навіювання, включе-не до групового контексту. Оскільки йдеться про за-своєння запропонованих зразків поведінки, то завжди існують два різновиди наслідування: або якійсь конкрет-ній людині, або нормам поведінки, виробленим групою. В останньому випадку наслідування тісно пов'язане з конформністю та проблемою групових відносин загалом.

5.6. Мода

Мода (від лат. пкніиз — норма, правило, міра) — це форма стандартизованої масової поведінки людей, шо виникає стихійно під впливом настроїв, смаків, захоп-лень, які домінують у суспільстві.

У відомого філософа XVII ст. Б.Спінози категорією «модус» охоплювалися всі стани суб'єкта, в яких