у дитячу роль. Слід додати, що таку роль він приймає лиш на п’ятдесят хвилин (тривалість однієї сесії), а опісля знову повертається до своєї звичної ролі дорослого. Ідеальним було б як вказує Фройд, “…якщо б він (пацієнт) поводився за межами терапії максимально нормально, а свої аномальні реакції виказував тільки у ситуації перенесення”. Відносне розщеплення “Я”, яке пацієнт переживає від сесії до сесії, вимагає від нього цілого ряду інтактних здатностей “Я”. Вже виходячи із сказаного, класичний психоаналіз показаний тільки для відносно зрілих психоневрозів. Останнім часом, однак, покази до психоаналітичної терапії і проблеми, пов’язані з розширенням контингенту пацієнтів, вказують на те, що можливості аналітичної роботи із клієнтами можуть виявитися значно ширшими.
До асиметрії терапевтичних стосунків належать також поняття “абстиненції” і об’єктивності або нейтральності терапевта. Під правилом абстиненції слід розуміти вилучення із стосунків з пацієнтом будь-яких контактів з ним поза аналітичною ситуацією. Поняття абстиненції, отже, включає в себе відмову з боку терапевта всіх тілесних, емоційних чи комунікативних стосунків з пацієнтом, які могли б мимоволі посилити фантазії перенесення пацієнта по відношенню до терапевта або створити такі умови, щоб ці фантазії пацієнта могли бути задоволеними будь-яким позатерапевтичним чином. Натомість будь-які експресивні ознаки з боку пацієнта (мова, жести, міміка і т.п.) під час терапії прийнято називати “матеріалом”. Ці ознаки обговорюються (опрацьовуються) з пацієнтом, однак, з боку терапевта таке обговорювання не є активним. Правило абстиненції терапевта має для пацієнта важливу захисну функцію, оскільки останній може бути спокійним під час терапії, що будь-які його патологічні переживання, які він може виявити в час сесії, не будуть піддані небезпеці зловживання з боку терапевта. Найчастіше абстинентність терапевта сприймається на початку терапії пацієнтом як жорстокість, холодність, нелюдяність або подібним іншим чином. Однак після того, як пацієнт починає розуміти сенс абстиненції, він відчуває цю позицію терапевта, як правило, як відпружуючу. У тісному взаємозв’язку з абстиненцією знаходиться “символічна анонімність” аналітика (Л.Стоун). Під цим слід розуміти стриманість терапевта у наданні інформації про самого себе, про свою сім’ю, свої інтерзацікавлення, світоглядну позицію і т.п. Передусім однак символічна анонімність терапевта означає стриманість аналітика у своїх оцінках по відношенню до пацієнта. Необхідно відмітити, що в теорії і практиці психоаналізу давно відомо, що така позиція або точніше, спроби до такої позиції терапевта є лиш устремлінням осягнути певну “чисту” мету, яка, очевидно, ніколи не буде у своїй повноті осягнута, а лиш може залишатись як важлива ціль. З іншого боку необхідно відмітити, що в психоаналізі не підлягає дискусії питання, що успішна терапія є можливою лиш тільки за умов, коли терапевт та пацієнт можуть сприймати себе навзаєм афективно і емоційно. Терапія, в якій терапевт не може відчувати себе по відношенню до пацієнта емоційно співпереживаюче, а відноситься до нього лише з позицій співчуття, заздалегідь приречений на невдачу. Позицію жалю чи співчуття пацієнти відчувають з самого початку терапії; і ця позиція терапевта означає для пацієнта не що інше як зневагу.
В дійсності ж “аналітична позиція” по відношенню до пацієнта є не що інше ніж діалектичне поєднання принципового емоційного скерування терапевта і одночасно технічно зумовленого емоційного його стримування. Встановлення під час терапії клімату, в якому пацієнт може відчувати обидві вказані діалектичні лінії (виміри) – зацікавлення терапевта як основне правило роботи і одночасно необхідну дистанцію його як технічний засіб – має чи не найважливіше значення в аналізі. Бо встановлення емоційно теплого і розуміючого клімату само по собі не є достатнім для аналітичної роботи. В такому кліматі пацієнт може реактивувати лише позитивні відношення перенесення, однак при цьому виявлення негативних почуттів буде затрудненим. І оскільки опрацювання агресії при виникненні більшості неврозів відіграє вирішальну роль, необхідно в терапії так формувати клімат, щоб пацієнт мав змову виявляти як позитивні, так і негативні афекти. Так наприклад, пацієнт, який протягом двох років висловлював би лише докори чи ознаки злості супроти свого терапевта, лиш опрацьовуючого та толеруючого ці прояви пацієнта, - цей пацієнт отримує емоційний шанс проаналізувати корені своєї злості та разом з нею неврозу у повній безпеці для себе. Отож така головна чи базисна позиція аналітика супроти пацієнта сьогодні також називається доброзичлива нейтральність або симпатична нейтральність (Грінсон).
Як і кожен прояв у терапевтичному процесі, може виявитись і нейтральність особи аналітика проявом опору. Наприклад, обсесивні або шизоїдні пацієнти, що працюють в основному з симптоматикою ізолювання афекту, знайдуть у особі такого – надто нейтрального терапевта добре середовище для екзистенціювання свого неврозу. Тому такі пацієнти нерідко настоюють на енергічній поставі аналітика . Вони схильні сильно критикувати його , якщо аналітик, їхньою думкою, поводить себе “неаналітично”, тобто виявляє надто багато афектів, емоцій, або зрозуміння до клієнта. Деякі ж пацієнти, які постійно скаржаться на “холодність” і “незацікавленість” аналітика виявляють раптово неспокій, якщо терапевт починає поводити себе незвично. З терапевтично-технічного огляду як по бажанні слід розглядати флюктуацію (коливання) між деякою близькістю та деякою дистанцією, що послаблює прояви захисту пацієнта. Слід нагадати, що історично дистанційована психоаналітична позиція під час сеттінгу постала у праці з істеричними пацієнтами. Робота з такими пацієнтами робить дистанціювання і близькість від них краще зрозумілими (Кремеліус).
Оскільки сьогодні в теорії та практиці аналізу поняття абстиненції та нейтральності часто наштовхуються на суперечливе їх розуміння, спробуємо ще раз підсумувати сказане. Абстиненція: 1)знімає перешкоди