наслідування “правил статі” вже за внутрішніми мотивами.

У юнацькому віці соціальна ситуація розвитку зумовлює прив’язаність юнаків і дівчат один до одного, носить вже зовсім “дорослий” характер, базується на потязі до глибокої особистої інтимності, бажанні пізнати особистість “об’єкта” любові [3, c.28].

Сексуальна соціалізація молоді – це організований і цілеспрямований процес формування знань про проблеми статі, статеву мораль, сексуальне спілкування, поглядів і переконань, що забезпечують позитивне ставлення до представників протилежної статі і культуру статевої поведінки, реальним показником яких є практичні дії у між статевому спілкуванні і сексуальному житті, що відповідають нормам моралі. Її завдання, на думку І.С. Кона, полягає не втому, щоб врятувати, вберегти людей від сексуальності, в тому, щоб навчити їх управляти цією важливою стороною життя [55, c.46]. Таким чином, процес сексуальної соціалізації спрямований на досягнення певного рівня сексуальної культури [32].

Процес сексуальної соціалізації здійснюється в двох формах: опосередкована сексуальна соціалізація і безпосередня сексуальна соціалізація. За умови опосередкованої сексуальної соціалізації формування певного рівня сексуальної культури здійснюється за рахунок пасивної адаптації дітей і молоді до організації їх життя, навчання і побуту, моральних установок суспільства, типової сексуальної поведінки оточуючих, що де термінується різними факторами.

Під безпосередньою сексуальною соціалізацією розуміють активну інтеграцію та адаптацію особистості до нормальної для нормальної суспільства сексуальної поведінки під цілеспрямованим впливом певних соціальних структур. Це багатопланова, систематична, цілеспрямована й скоординована діяльність з набуття знань, отримання навичок, засвоєння норм і цінностей сексуальної культури. Вона виконує наступні функції:

1. Формуючо – розвиваюча. Починається з народження дитини йде формування сексуальної ідентифікації, в процесі якої індивіди усвідомлюють

себе чоловіками чи жінками, закріплюються біологічно сформовані особливості психосексуального розвитку, проявляються відхилення чи аномалії в поведінці.

2. Мобілізуюча (стимулююча). Під впливом суб’єкта інституційної соціалізації об’єкт “переробляє” вплив зовнішнього середовища, досягаючи відповідальності своєї поведінки прийнятим нормам, традиціям і правилам соціального оточення. Мобілізуючи свої можливості на задоволення потреб, що з’явилися, особистість вибирає запропоновані форми поведінки, не вступаючи в конфлікт з оточуючими. Крім того, за рахунок отриманих знань, набутих навичок і вмінь, люди здатні вибирати оптимальний шлях реалізації своїх статевих потреб, зупиняючись на пріоритетах (репродукція чи задоволення, спілкування чи релаксація), що йдуть від мотивації сексуальної активності.

3. Просвітницька. Сексуальна соціалізація здійснюється за рахунок сексуальної просвіти, яка полягає в ознайомленні з різними (соціокультурними, фізіологічними, санітарно – гігієнічними, психологічними, тощо) знаннями з питань статі і статевого життя. Знання про реальний стан сексуальності, відповідність власної поведінки традиційним положенням – результат успішної сексуальної просвіти, яка через факти, інформацію про реальний стан справ підвищує сексуальну інформованість. Завдяки цьому підвищується й рівень сексуальної культури.

4. Дидактична. Відомо, що проблема сексуальної освіти і виховання синтетична. В результаті навчання з’являються навички, вміння, здібності.

5. Профілактична. Дана функція полягає в проведенні низки заходів з попередженням й запобіганням сексуальному насиллю, венеричним хворобам, а також неадекватної поведінки в соціумі.

6. Функція перевиховання. Прагнення відповідати обранцю неминуче підштовхує на перевиховання з метою відповідності йому (їй) чи вирівнювання сексуальної культури.

7. Спонукача до самовиховання. Людина прагне до того, щоб не даремно

прожити свої дні на Землі і вдосконалює себе і свою сексуальну культуру.

8. Комунікативна функція. В процесі статевого розвитку як об’єкт, так і суб’єкт сексуальної соціалізації стикається з собі подібними, і за рівнем сексуальної культури, і за прагненнями відповідати ідеалові. Спілкування між людьми сприяє комфортному існуванню [60].

Всі процеси, які проходять в організмі жінки, і чоловіка, сприяють формуванню єдиної парної функції у людини – статевої, яка відіграє найважливішу роль у забезпеченні відтворення. Статева функція впливає на формування сексуальності, яка є складним процесом, що починається під час ембріонального періоду онтогенезу і завершується із статевим дозріванням [9].

На даний час у світі існує всезагальна статистика тенденції швидкої зміни норм сексуальної поведінки і відповідної їй моральної установки. Молодь швидше дозріває фізично, раніше починає статеве життя. Відзначається ріст кількості дошлюбних стосунків, відмирання так званого “подвійного стандарту” (фактична вседозволеність дошлюбних стосунків для чоловіків і недопустимість їх для жінок). Відбувається також зміна соціальних установок молоді, перш за все “лібералізація” відносин до дошлюбних стосунків і ставленні до самотніх матерів [15, c. 34].

Юнацький вік належить до перехідного періоду сексуальності (19 - 23

років) – формування сексуального лібідо і початку сексуального життя [52].

Психосексуальний розвиток людини в цей період характеризується певним психофізіологічним і психологічним механізмом формування статевої самосвідомості, статево – рольової поведінки, що детермінує засоби реалізації статевого потягу [ 22, c.149].

Стать керує й детермінує, вона береже, захищає, стає джерелом енергії, щастя і радості існування. Саме в статевій приналежності людина передусім відчуває свою біологічну природу, її незмінюваність, заданість [34, c.113]. Статева відмінність у праці є віддзеркаленням суттєвої відмінності між усіма людьми різної статі. Жінка створена так, що пасивність та несміливість є її “власною метою”, що має на меті дітонародження в межах сім’ї, єдність якої залежить від її поведінки. Жінці притаманні пасивність, несміливість – це не вади, а властивості, які в свою чергу визначають жіночі чесноти. Чоловік – самодостатня істота може виконувати функцію самоконтролю [6].

І.Кант проблему статі розглядав як особистісну сутність. Він аналізує статеві особливості не тільки на біологічному рівні, але також і на психологічному, де основним поняттям є