Стосовно питання інтимності необхідно наголосити на наступному. Інтимні речі потребують своєрідної прихованості, вони закликають до сором’язливості. При цьому ми повинні розуміти, чим різняться між собою сором і сором’язливість. Сором є належною відповіддю на огидні речі, ми соромимося не тільки морально злих вчинків, але також і специфічно дріб’язкової. Ми остерігаємось приниження, якого можемо зазнати, виявивши ці хиби перед іншими людьми. Свята сором’язливість або смиренність не дозволяє людині бути такою як інші, а навпаки показує на скільки хибною є думка, що все має бути так як у всіх, в тому числі і статеві стосунки.

Статеві стосунки мають два аспекти: позитивний і негативний. До позитивного належить унікальна привабливість сексу, його інтимність, його глибинний зв'язок із подружнім коханням, його здатність обдарувати подружню пару чудесним зв’язком взаємного самовіддання. До негативного належить секс відірваний від справжньої любові і самовіддавання, п’янку чарівність якого, людина зводить до тваринного рівня, оскверняючи великий

дар, яким є статеві стосунки, і творячи тим самим гріх [62].

Відомий професор психіатрії Ч. Трабучі вважає, що зріла “людська сексуальність спирається на гармонію, що не позбавлена інстинкту, а також почуття, а об’єднує їх та підпорядковує освіченій волі, котра усвідомлює мету та умови, що ними характеризується статевий акт людини” [60].

Статевість у її найглибшому значенні є не тільки місцем глибоких між людських взаємин, а й місцем зустрічі з Господом Богом. Наш зв'язок з Ним

Несе відбиток нашої статевості. Виховання сексуальної інтеграції готує не лише до зрілого людського кохання, а й до любові в духовному вимірі.

Сексуальна інтеграція, інтерпретована на християнських засадах, передбачає відповідне розуміння сталевості людини. Зазначимо насамперед, що слово “сексуальність” вказує лише на факт буття чоловіком чи жінкою. Отже сексуальність людини у своїй сутності, за намірами Творця, є великим добром. Її не можна вважати чимось огидним, брудним, нечистим. Сексуальність задумана Господом Богом і повинна бути прийнята людиною як чудовий і добрий дарунок [52].

Статевий акт є лише одним із засобів вираження єдності, яка ґрунтується на єдності в емоційному та духовному вимірі. Сексуальність у вузькому розумінні досягає своїх глибин лише тоді, коли еротична єдність випереджається єдністю почуттів і духу.

Християнська духовність, що спирається на Святе Письмо, інтерпретує сексуальність людини саме інтегрально. Позитивна оцінка фізичної сторони статевої сфери ґрунтується на її інтеграції з емоційністю та духовністю. «Оскільки тіло наділене статевістю, воно виражає покликання людини… до кохання і взаємного віддавання себе. Саме тіло закликає чоловіка та жінку до здійснення їх основного покликання – плідності». Сексуальність людини не слід сприймати як головним чином її обмеженість. Її слід прийняти як багатство, що зумовлює можливість спілкування і з людиною, і з Господом Богом [67].

За Божими намірами, еротика є найглибшим і найпривабливішим із

способів, якими чоловік і жінка пізнають себе навзаєм. Перша згадка про зближення чоловіка і жінки, ми бачимо у Біблії. Таке зближення є «пізнання» (пор.: Бут. 4, 1-2). Саме, «взаємне пізнання» чоловіка та жінки стає джерелом нового життя.

Польський вчений Юзеф Августин виділяє, три прояви сексуальності людини. Сюди ми можемо віднести єднання почуттів, фізичне єднання, материнство та батьківство. Сексуальна інтеграція може існувати лише за умови взаємопідтримки та взаємодоповнення їх усіх [65].

Найпершим проявом сексуальності є туга «за ближнім», тяжіння до особи протилежної статі, яка пробуджується ще в період дозрівання. Юнак у своєму чуттєвому зацікавлені шукає дівчину, вона ж відчуває глибоку потребу бути об’єктом зацікавленості. Їхні взаємні туга, захоплення та бажання бути разом у початковій фазі не пов’язані з еротикою.

Цей період взаємної туги та закоханості дуже важливий, бо саме тоді відбувається процес здорової інтеграції: поєднання кохання із сексуальною активністю та пов’язання сексуальної активності із взаємною відповідальністю. Саме кохання і відповідальність велять закоханим утриматися від статевого співжиття, відкласти його до моменту утворення сталого зв’язку – подружжя. Подружжя – це єдине, що може дати повне почуття безпеки усім – закоханим та їхній дитині. Статевий акт, тільки тоді є природнім продовженням емоційної та духовної єдності.

Другий вимір сексуальності людини – фізичне єднання – приходить як природне доповнення першого – глибокої емоційної та духовної єдності. У цілісності статевого потягу прагнення емоційної єдності з партнером, переходить у бажання еротичного зближення. Еротичний контакт тоді сприймається як взаємне вираження кохання. Статеве співжиття тоді є істотним доповненням до емоційної та духовної близькості, а статевий акт – символом справжньої внутрішньої єдності.

Третій вимір сексуальності людини, необхідний для її інтегрального сприйняття – це досвід батьківства та материнства. Кохання прагне віддавати

себе. Із зрілою статевою активністю безпосередньо пов'язаний дар життя.

Сексуальність, що не передбачає цього аспекту, ніколи не буде остаточно

зрілою та інтегрованою. «Тіло закликає чоловіка і жінку до здійснення їхнього основного покликання – плідності». Досягнення повноти чоловічості чи жіночності якраз і є досягненням інтегральності цих трьох вимірів сексуальності [46].

Статевий акт лише тоді ущасливлює, коли відбувається згідно найвищих людських можливостей, тобто коли не виникає ніяких перешкод, докорів сумління, коли нічого не болить. Не можна забувати, що