Психологічна особливість українців

Український народ у процесі його розвитку супро-воджували: з одного боку, поглиблення відносної національної єдності, з іншого - "певні відмінності у психіці, культурі, політичному та економічному спосо-бах життя ".

Протягом століть Галичина належала до іншої держа-ви, до іншої церкви, ніж Велика Україна, і жила під інши-ми (переважно польськими і німецькими) культурними впливами. М.С.Грушевський зазначав, що якби Галичина і Велика Україна не піклувалися кожна про зближення, а пішли своїм шляхом, то за 20-30 років вони утворили б дві різні національності на єдиній етнічній основі, як сер-би і хорвати - дві частини сербського племені, що внаслі-док політичних та релігійних обставин спромоглися розій-тися до повного відокремлення. Наддніпрянці – це пере-важно люди східноєвропейської культури і свідомості. Вони, хоча й відрізняються від росіян, проте з останніми їх єднає дуже багато: спільність історичної долі, війни, трагедії і перемоги, релігія і культура, оскільки 10-12 і 7-8 поколінь українців відповідно на Лівобережній та Пра-вобережній Україні формувалися разом з росіянами і у складі Російської імперії. Сучасне покоління зрілих галичан, життя дідів і навіть юність батьків яких проходили у складі Польської та Австро-Угорської держав, хоча й про-живало в СРСР, проте його світогляд генетично форму-вався і рівнявся на західноєвропейську – австро-німецьку та польську культури, звичаї і традиції. Галичани зазнали багатовікової асиміляції і виробили навіть типово захід-ноєвропейські, щоправда з українським підґрунтям, куль-турні, релігійні та побутові традиції. Це зменшує мож-ливість для наддніпрянців у сучасній державній політиці стати на бік галичан і навпаки (проблема розщеплення).

Двоякий вплив на українське державотворення мало також, як уже зазначалося, існування та діяльність греко-католицької церкви в Галичині. З одного боку, залежна від Ватикану уніатська церква в Галичині формує універ-сальний західноєвропейський католицький менталітет, який докорінно відрізняється від православного візантійського менталітету Наддніпрянської України. З іншого боку, за часів панування Польщі, особливо в міжвоєнний період, саме належність до греко-католицької церкви іден-тифікувала національну належність українців Галичини, на відміну від польського римо-католицизму, зберегала українську окремішність у Галичині. 3вісно, що остаточне оформлення української нації, яке припадає на другу половину XIX – початок XX ст., могло відбутися тільки в Західній Україні. Безпідставне переслідування російсь-ким царизмом усього українського перенесло центр національного руху з Києва у Галичину. Це мало подвійне значення. По-перше, літературна мова вироблялася на основі західноукраїнського діалекту, а не полтавського чи київського, тобто більш далекого від російських говірок. По-друге, польська мова, а не російська, стала джерелом нових абстрагованих і наукових словоутворень. Двоякий вплив на формування народу Галичини мав і сам факт його багатовікового перебування у складі Польської держави. З одного боку, дискримінація галичан поляками як меншовартісної нації, на відміну від нівелюючого інтер-націоналізму російської і радянської імперської політики, які навіть допускали українців до складу російської дво-рянської і радянської адміністративної еліт, допомогла га-личанам зберегти в усіх історичних катаклізмах "україн-ський дух" завдяки своїй близькості до Заходу та опорі на уніатську церкву. Хоча слід зазначити, що католицька церк-ва, яка утворила культурну спільність Західної Европи, де історично опинилася й Галичина, відвела останній роль своєрідного посередника між Сходом і Заходом. Крім того, установила історичні зв'язки Галичини і католицької церк-ви, відкрила народу цієї частини України шлях до євро-пейської культури. З іншого ж боку, оскільки українська національна думка в Галичині формувалась і формується під впливом європейської, передусім польської і німець-кої культур, то й західноукраїнська інтелігенція зберегла типові риси польсько-шляхетського панства, зокрема схильність до диференціації своїх земляків на “верхи” і "низи" С. Томашівський з цього приводу зазначав, що в "будь-якій конструктивній політиці в Галичині слід врахо-вувати те, що засіб історико-політичних уявлень сучасного українця, на 9/10 взятий з історії Польщі, є продуктом її розвитку" (27).

Відмінності між українцями Наддніпрянської України і Галичини існують не лише у діалектах мови, психології та різних церковних конфесіях, а й у правосвідомості. Загальноросійське право у Наддніпрянській Україні, хоча й існувало завжди з українізованими рецепціями, було оста-точно введене в 1840 p., проте на рівні звичаєвого права серед 90 % населення залишилося право українське з при-таманним йому постулатом рівності. В Галичині з 1435 р. замість українського права був уведений католицький польський "Вісліцький статут", а в 1797 р. – австрійське право, з його всіляким заохоченням підприємництва і на-громадження.

Характеризуючи державотворчі якості та політичну культуру україномовних еліт Наддніпрянської України і Галичини, слід враховувати передусім ту обставину, що перші сформувалися під безпосереднім впливом російської, другі – західноєвропейської та польської культур.

Політична культура україномовних еліт формувалася під впливом як об'єктивних (рівновага або нерівновага між містом і селом, урбанізація, наближеність або відда-леність від російської культури), так і суб'єктивних (внут-рішньо притаманних кожній із складових українського народу етнополітичних характеристик), які в синтезі фор-мували їхню політичну культуру. Якщо порівнювати соці-ально-класову структуру країн Західної та Східної Евро-пи, можна дійти висновку, що на Заході елементи, тісно пов'язані з провінцією, селом, хліборобством (як правило, консервативні), мають вирішальний вплив на політичне, культурне, ідейне життя нації, з іншого боку, на Сході у політиці переважають ідеї та симпатії, витворені в обста-винах міського життя. Галичина, державний етнос якої формувався в умовах Австро-Угорської і Польської держав, мала певні традиції заступництва інтересів селянства, особливо в межах Австро-Угорщини, де українська фрак-ція австрійського парламенту (С. Дністрянський, О.Колесса, К.Грильовський) проводила активну роботу в цьому напрямі. В умовах польського