Даючи психологічну характеристику українському на-родові загалом, варто передусім виділити серед прита-манних йому рис почуття власної гідності та повагу до гідності чужої, схильність до певних зовнішніх форм, що традиційно встановилися, так званих "законних речей" (етикет, любов до чистоти і порядку, краси життя). Ці риси наближають українця до західноєвропейської культури – в дечому до германців, з їх солідністю, діловитістю, лю-бов'ю до комфорту, пopядкy, чистоти і в дечому до романської культури – потягом до форми, елегантності, бажан-ня внести y вce красу, висвітлити нею кожну сферу життя, взагалі світлим і радісним поглядом на життя. Тут, що-правда, знову ж таки не можемо оминути етнопсихологічних відмінностей наддніпрянця і галичанина, навіть у таких рисах, що перший тип "що має, то несе", тобто може говорити відверто, особливо y спалаху емоцій, навіть найнеприємніше речі хоча швидко відходить; галичанин, навпаки, за загальною ввічливістю рідко виявляє своє реальне ставлення і відходить дуже повільно або взагалі не відходить. Нарешті, наддніпрянець, як правило, хоче діяти відразу, ще не встигнувши продумати своє рішення; галичанин, навпаки, прагне продумати і зважити можливі наслідки своїх дій. Це, напевно, пояснюється тривалим існуванням на території Наддніпрянської України козаць-ко-гетьманської держави і Запорозької Січі з їх військови-ми традиціями.

Цікаве спостереження В.Кучабського про "приплив і відплив одушевления, з яким східноукраїнські отамани сьогодні наступали на ворога з найбільшою погордою смерті, а завтра, пройняті якоюсь протилежною химерою, відступали" (28). Навпаки, довготривале перебування галичан у складі інших держав змушувало їх приховувати свої реальні погляди. Водночас, аналізуючи притаманні українському народові риси, не можна оминути й нега-тивних сторін його характеру. Якщо до позитивних рис і якостей українського народу слід віднести цілісність, сти-хійну гармонію, глибоку вроджену логічність думки, ви-сокі культурні та соціальні інстинкти, гуманний характер і тонке етичне почуття, прагнення до справедливості, то серед темних сторін українського народного життя вия-вили себе низький рівень культурного і політичного ви-ховання, слабкість національного інстинкту й національ-ного почуття, особливо у східних українців (про що йшло-ся вище). Ці вади пояснюються тим, що панування ро-сійської, польської та австрійської держав розвивало в українців сили протесту, анархічні інстинкти, водночас ослаблюючи інстинкт організації. Відомий український вчений, професор Іван Мірчук, який довгі роки очолював Український науковий інститут у Берліні, зауважував, зокрема, що український народ відкидає рішуче всі форми співжиття, передумовою яких є сувора дисципліна і повне підпорядкування волі вищого, забуваючи, що це, звичайно, має згубний вплив на інтереси загалу, а в результаті – і на його власну користь.

Саме геополітичне становище України формувало і своєрідний тип людини пограниччя. Як справедливо зазна-чав О.Кульчицький, таке "розташування" її на перехресті історичних шляхів психологічно впливало впродовж століть на життєву ситуацію української людини, яку су-часна екзистенціональна філософія влучно назвала "межовою" (29). Така ситуація, за О.Кульчицьким, формувала дві основні життєві настанови, власне, культурно-історичних традицій: vita heroika i vita minima. Перша пов'язана з ли-царством, героїчною, максимальною напругою всіх сил, водночас із відкиданням буденщини, нехіттю до повсякденної копіткої праці, до раціонального проектування сво-го життя. Друга полягає в тому, щоб у своєрідному "соціально-анабіотичному" стані перечекати й перетерпіти чергові незгоди, зберегти себе будь-що, реалізуючи лише необхідний мінімум зусиль у світі повсякденності, а в раціо-нальних проектах не йдучи далі розбудови власне приват-них ситуацій. У кращому разі це виявилося також в інди-відуальній зосередженості, в обмеженості зовнішньої жит-тєвої активності, що характеризується, за К.Юнгом, інтровертивністю (30). Погляньмо на старовинне зображення козака Мамая. У глибокій задумі сидить козак. Поряд ле-жить шабля, пасеться кінь. Та козак сидить і, очевидно, та-кий стан речей для нього цілком прийнятний.

Зрозуміло, що культурно-антропологічні і психологічні настанови більшості українського народу поєднували чин-ники, пов'язані з обома традиціями як певними граничними "ідеальними типами". Проте внаслідок загальнові-домих історичних обставин останніх століть (постійні не-вдалі спроби утворення незалежної держави, винищення чи силова асиміляція суспільної еліти, утиски щодо україн-ської професійної культури, накинення містам на україн-ських теренах колонізаційної ролі, відтак прірва між ет-нографічно-сільською та урбаністично-міською культура-ми, червоний, білий і коричневий терор у XX ст. та ін.) в українській культурі і в українському соціумі набув поши-рення "негероїчний" соціально-психологічний тип люди-ни, елементи "звитяги" якого виявлялися лише у схильності до пісенної героїзації козацької архаїки та у здатності до витворення позараціональних проектів "всесвітнього пере-влаштування", призначених для приватного користування (31). Певні психологічні особливості утвердилися в україн-ського народу і за час панування в Україні радянської вла-ди. Нова українська еліта, особливо у Наддніпрянській Україні, міцно засвоїла ідею сильної влади, поєднану з ідеєю справедливості. Влада доброго господаря, який про всіх дбає, думає і працює для народу, має бути не лише міцною, а й передусім народною, справедливою. Усі мають жити по справедливості, чинити по совісті. Але за всієї привабливості цієї ідеї вона являє собою найбільш деструктивну сторону радянської психології. "Справед-ливість" на практиці обертається побажанням, "щоб нікому не було краще, ніж мені", і примиренням з тим, щоб багатьом було гірше, а також несприйняттям всього неор-динарного, будь-якої ініціативи і більш високого та дина-мічного, способу життя. Звісно, ця психологія найтиповіша для селянства, але, як уже зазначалося, селяни і вчорашні селяни становлять переважну більшість членів традиційної і новоствореної еліти як у Наддніпрянській Україні, так і в Галичині.

Новій радянській еліті в Україні, через її історичні тра-диції, майже незрозуміла ідея рівного для всіх закону і свободи особистості, а також пов'язаної з