Асоціативність – загальна властивість людського мислення
1.1. Творча уява письменника – продукт зародження художніх асоціацій
Творчою ланкою в психологічних механізмах фантазії, що забезпечує комбінування нових образів і знаходження нових зв’язків та взаємозалежностей між ними, формування цілісних художніх структур, є асоціації.
“Продуктивна уява має свої власні закони, відмінні від законів звичайної логіки мислення, - пише з цього приводу А.Спіркін. – Думки поєднуються тут не за принципом логічної необхідності, а за більш вільним принципом асоціацій за подібністю, суміжністю, контрастом тощо. Творча уява дозволяє за ледь помітними чи й зовсім непомітними для простого ока деталями, одиничним фактом виявити загальний смисл нової конструкції і шляхи, що ведуть до неї” [23; 197].
Асоціації володіють об’єктивним змістом, оскільки відображають становлення творчої особливості до відкриття світу, детермінуються ним. Відкриття й обґрунтування цього закону належить І.Сечєнову, І.Павлову, В.Бехтереву. оскільки асоціації співвідношення з різними психічними формами (відчуттями. Емоціями, уявленнями, мислиннєвими операціями), то закономірно, що їх творять різні морфологічні центри мозку. А точніше – вся його структура.
“Фізіологічні та психологічні дослідження, - слушно зауважує з цього приводу А.Ашхаруа – Чолокуа, - не залишають сумніву в тому, що складні асоціативні зв’язки потребують для свого формування спільних дій специфічних і неспецифічних механізмів психіки, ряду зон мозку, їхню тісну взаємодію. Якщо на нижчому рівні формування асоціацій будується на механізмах тимчасових нервових зв’язків, то на вищому в їх формуванні беруть участь навіть механізми продуктивного мислення” [2; 8].
Неоднозначні співвідношення з відображуваним об’єктом і полісемантична смислова наповненість асоціативного корпусу спричинилися до багатоманітності їх форм і конкретних проявів. Що викликало широку та неоднорідну класифікацію: за походженням, за характером відображуваних зв’язків, за характером психічної діяльності, складності й ступеня узагальнення. Ще Аристотель твердив про необхідні й випадкові нервові зв’язки та відношення [8; 21].
Найпоширенішою в психічній літературі вважається тричленна класифікація цих величин:
асоціація за близькістю і сусідством, що відображають просторово-часові зв’язки та відношення предметів і явищ дійсності;
асоціації за подібністю (базуються на подібності властивостей, якостей і особливостей);
асоціації за контрастом [20; 22-23].
Існує також виділення асоціацій у групи на основі інших типологічних рим. Ю.Самарін, враховуючи фактор “системності”, виділяє чотири групи асоціацій:
локальні;
частково системні;
внутрішньо системні;
між системні [18; 146].
Чимало дослідників висувають думку про прості й складні, звичайні й узагальнені, правильні й неправильні, соціальні й біологічні асоціації [8, 22-29; 2, 9-10].
Із них коротких зауважень можна зробити висновок, що до розв’язання проблеми асоціювання застосовувались найрізноманітніші підходи, аналізувалися різні ї аспекти. Болгарська дослідниця Б.Ілієва, спробувала звести воєдино всі такі спроби. Із її узагальнень випливає, що асоціації – це складна й багатоманітна реальність,яка охоплює прості й складні форми психічного життя індивіда, специфічну форму психічного відображенн6я дійсності [8; 21-22].
“асоціації, - продовжує Б.Ілієва, - є універсальне фізіологічне і психічне явище, що лежить в сонові як простих, так і всіх більш складних психічних утворень і явищ типу пам’яті, мислення, фантазії тощо. Асоціації з’являються передусім у зв’язку з завданнями, які виникають у процесі різноманітно діяльності людини. Вони складно детерміновані не тільки зовнішніми умовами, обставинами, ситуаціями, а й особистісними факторами – досвідом, потребами, інтересами, мотивами, цілями, установками, навиками, уміннями, загальною і спеціальною підготовкою тощо” [8; 22-23].
Досить цікавими стосовно асоціювання є судження І.Савранського, який спробував намітити в загальних рисах схему психологічного механізму формування асоціаційних утворень. “слова – узагальнення, слово – подразник, ключове слово пов’язується в корі головного мозку зі слідами попередніх збуджень від предметів та явищ, що там зберігаються і відповідно до яких дане слово виступає як знак. Впливаючи на ці сліди, слово – подразник, тобто ключове слово, проводить у рух цілий комплекс асоціацій, споминів та емоцій, які нерідко розгортаються в певну картину, складену х конкретно-чуттєвих предметів, явищ і властивостей діяльності, картину різного ступеня стрункості, зв’язності й цільності”, - резюмує з цього приводу вчений [20; 16].
Так створюється асоціативно-образне “поле”, звідки посименник черпає найвідповідніші його художній структурі варіанти.
Головними факторами, що впивають на формування асоціативних зв’язків у словесному мистецтві, є особливості ідейнохудожньої установки, пам’яті, художньої уяви. Інтуїтивної активності тощо. Дослідник запропонував також такі типологічні групи асоціативності: ефективно-смислова, фонетична (звукова), зорова (живописна) ат символічна.
І.Саранський розглядає асоціативність головним чином як підґрунтя для композиційного утворення різних умовно-асоціативних форм параболи, міфа, символу, алегоричність і як основний принцип художнього об’єднання матеріалу [20; 17].
Особливої уваги заслуговує характеристико-асоціативних зчеплень як композиційного принципу в художній системі модерністів. І ніяк неможливо погодитися з думками Саранського, що нібито для “асоціативної образності характерна відсутність його мотивації”, що це завжди безладно фрагментарність, відсутність усілякої логіки, “химерність і алогізми закапелків свідомості” [20; 22].
Доля істини в такому твердженні є, оскільки не вмотивованість асоціативних зчеплень становить характерну рису естетики модернізму.
Однак логіка в творах періоду модернізму та постмодернізму є, та своя логіка і своя вмотивованість, зумовлені, крім усього іншого, ще й особливостями художнього задуму.
1.2. Асоціації: мовознавчий аспект.
Слово “асоціація” в перекладі з латинської мови означає: сполучення, з’єднання. Як науковий термін вона вживається на означення різних явищ і процесів, що відбуваються в об’єктивному світі і незалежно від людини, і завдяки її втручанню в них [14; 36].
Асоціації виникають і під час сприйняття дійсності особою і становлять одну з корінних ознак її мислення на всіх рівнях:
щоденно-звичайному;
практичному;
науково-теоретичному;
творчо-мистецькому.
Для того, щоб у процесі сприйняття і особливо мислення виникла асоціативна пара, треба вміти сполучати те, що вже сприймалося
