Асоціативність є загальною властивістю людського мислення. Вона виникла в процесі її пізнавальної діяльності. Утворення асоціацій в свідомості особи розпочалося вже тоді, коли вона ставала розумною істотою. Поступово, разом із збільшенням знань про навколишній світ та розвитком пам’яті, збагачувалась і асоціативність людського мислення.

Формування асоціацій – складний психофізіологічний процес. Асоціації можуть виникати і в результаті утворення нервових зв’язків у процесі мислення між збереженою пам’яттю образами різних явищ, тобто тим, що було сприйняте колись і залишилось в пам’яті, і тим, що сприймається в даний момент.

Асоціація – це зв’язок між окремими нервово-психічними актами, думками, уявленнями, почуттями, внаслідок якого одне уявлення, почуття викликає інше [14; 36]. Кожне слово, сказане, побачене, приводить в дію величезний механізм асоціативних зв’язків, який формує певний образ.

Розуміння того чи іншого явища досягається завдяки осмисленню асоціацій.

Мова складається з поля асоціацій. Ці уявлення (образи),ю поєднують елементи досвіду, які співвідносяться з позитивною реальність.

Мовна асоціація вникає спонтанно, як реакція на зовнішній чи внутрішній стимул, як відповідь та питання, як натяк чи гра, як розкриття чи розгадка прихованої суті. Суть же розкривається в двох іпостасях:

асоціативна - символічній (первинній), коли вони є ключами, які відкривають вхід в підсвідоме;

знаково-дискурсивній (вторинній), коли вони є елементами, над якими будуються логічні обчислення [26; 126].

Асоціації, за змістом, можуть бути простими, тобто такими, які виникають в результаті зіставлення, уподібнення предметів і явищ близьких, споріднених між собою. Однак можуть виникати і складні асоціації, в яких пов’язуються в асоціативну пару явища далекі, несумісні, а то й протилежні одне одному.

Утворюючи асоціації, людина виявляє своє бачення і розуміння дійсності.

Асоціації можуть утворюватись за різними принципами: зіставлення, уподібнення, протиставлення.

Асоціації є позитивними і негативними, традиційними та індивідуальними [14; 37].

Слова можуть асоціюватися і за змістом, і за формою. Французький мовознавець М. Баллі встановив таку закономірність: чим краще відомий реципієнтові зміст слова, чим інтенсивніше семантичні (змістові) асоціації відтісняють асоціації, що ґрунтуються на формі слова, його звуковій формі [10; 245].

Спосіб асоціації, ґрунтується на принципі подібності чи смислового зближення, обслуговує універсальну потребу людського духу в осмисленні непізнаного.

У психолінгвістиці визначено різні типи асоціацій:

узуальні (голубе небо);

оказіональні (босе небо);

постійні (рання зоря);

випадкові (крижана зоря);

нейтральні (добра тітка);

емоційно – оцінні (дорогесенька);

за суміжністю чи контрастом (світанки жовті аж левові, чорна райдуга);

фонетичні (патронімічні атракції), (диви, диво);

семантичні (весна - дівчина).

Інша класифікація асоціацій:

синтогматині (волосся – довге, борода – сива, руки – робочі);

парадигматичні (голова - шия, груди – плечі);

тематичні (зуби - стоматолог);

фонетичні (губи – труби, коса - оса);

словотвірні (им’я – нашийник, руки – наручники, голова - головоломка);

граматичні (кисті - кисть);

ремінісуентні (ніс – Буратіно, п’ята - Ахіллес);

фразеологічні (лікоть – кусати, вуха - лапша);

асоціації – персоналії (вуса – Шевченко, брови - Брежнєв).

Єдиної універсальної класифікації асоціацій немає.

Найсучаснішою спробою є пропозиція Д. І. Терехової виділяти синтагматичні, парадигматичні, словотвірні, граматичні, фразеологічні та інші типи [26; 125].

Розділ II. Лексико – семантична система – один із ярусів мовної структури.

Лексико – семантична система – це структура, що складається зі слів та їхніх значень. Системність лексики полягає:

у відповідності одних лексичних одиниць з інших, тобто у можливості тлумачення будь – якого слова іншими словами тієї самої мови;

у можливості опису всіх лексичних одиниць за допомогою обмеженого числа елементів – семантично найважливіших слів;

у системності й упорядкуванні зафіксованого в лексиці об’єктивного світу [10, 201].

У Лексико – семантичній системі існують відношення 4 типів:

внутрішньослівні;

парадигматичні;

синтагматичні;

асоціативно – дериваційні [28, 282].

Внутрішньослівні відношення характерні для багатозначних слів. Значення полісемантичного слова утворюють певну структуру, елементи якої по-різному залежать один від одного і по-різному пов’язні між собою.

За похідністю значень, наприклад, розрізняють такі структурні типи полісемії, як лакуюжкова, радіальна лакуюжково – радіальна [28, 282]. При лакуюжковій полісемії кожне з наступних значень виводиться із попереднього, тобто друге від першого (основного),третє від другого і т.д. При радіальній всі похідні значення виводяться від одного твірного. За важливістю значень виділяють головне, вторинні і периферійні значення. Так, у слові “золотий” головним є значення “зроблений із золота”. Навколо нього ґрунтуються значення “кольору золота” (золоте листя), “дуже цінний, вартий уваги” (золотий робітник, золоті руки), “дорогий, любий” (золота дитина), “прекрасний, щасливий” (золота пара). На периферії семантичної залишаються такі фразеологічні зв’язані значення , як “найвигідніший спосіб поведінки” (золота середина) та ін. [9, 22].

Головне значення найменше залежить від контексту, тоді як для реалізації переносних (вторинних) значень контекст обов’язковий, а фразеологічні значення актуалізуються лише в певних словосполученнях. Розкрити семантичну структуру слова означає:

знайти порядок внутрішнього значення, зв’язку і підпорядкування значень у межах слова;

з’ясувати диференційну рису, за якою одне значення протиставляється іншому.

Парадигматичні відношення – це відношення між словами і групами слів на основі спільності або протилежності їхніх значень, які перебувають у відношенні опозиції [28, 283].

Найбільш парадигматичні об’єднання становлять лексико – семантичні поля-групи слів зі спільною гіперсемою, тобто значенням єдиним (інтегральним) для цієї групи. Як правило, такі групи слів характеризуються і спільними формальними ознаками. Для прикладу можна назвати метеорологічне, темпоральне, спорідненості, мислення, переміщення та інші лексико – семантичні поля [10, 210].

Лексико – семантичне поле – це сукупність лексичних одиниць, які об’єднані спільністю змісту і відображають поняттєву; предметну або функціональну подібність позначуваних явищ. Це слова, пов’язані з одним і тим самим фрагментом дійсності.

Лексико – семантичні поля є відносно автономними, бо пов’язані між собою, що засвідчується багатозначними словами, які різними своїми значеннями входять до різних полів.

Лексико