Кожне поле – це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має певне місце в лексико – семантичному просторі [11, 211].

Семантичне поле неоднорідне. У ньому є центр і периферія. До центру входять найуживаніші слова, які є носіями основних значень. Так, у лексико –семантичному полі дієслів переміщення центр становлять лексоми “іти”, “бігти”, “летіти”, тоді як “плентатися”, “шкандибати” і т.ін. належать до периферії поля.

У лексико – семантичному полі спорідненості – це слова “мати”, “батько”, “син”, “дочка”, “дядько” тощо, а діалекти “вуй”, “стрий”, “швагер”, “синова” належать до периферії [28, 283].

Розподіл слів між полями – ще одне з важливих свідчень системної організації лексики. “Лексико – семантичні поля не є ізольованими одне від одного” [11, 212]. Багатозначні слова своїми значеннями можуть входити до різних полів. Так утворюються відношення між полями. Через те всю лексико – семантичну систему можна уявити собі як сукупність лексико – семантичних полів, що перекривають одне одного. Так, лексико – семантичне поле переміщення пов’язане з полем мислення (підійти, наблизитись до важливого теоретичного висновку, ворушиться думка, перенести положення з однієї науки в іншу тощо),поле температури – з полем почуттів (теплі почуття, гаряча любов, відчути холод в очах) та ін.[28, 283].

Кожна лексико –семантична одиниця займає в семантичному просторі певне місце, яким і визначається її цінність (значеннєвість). Лексико – семантичні поля кількістю і якістю не збігаються у різних мовах, оскільки семантичний простір членується у них по-різному. Наприклад, значення українського “іти”, “ходити”, “летіти”, “їхати”, “пливти” відповідає в англійській мові семи лексимам: swim (по людину і тварину), float, drift (про предмети, хмари), sail, navigate (на судні), boat (на човні) [10, 255].

Лексико – семантичні поля розпадаються на семантично ще тісніші об’єднання лексико – семантичні групи. Так, у темпоральному лексико – семантичному полі можна виділити точних (секунда, хвилина, доба, година, тиждень, рік, століття тощо) і неточних (час, пора, епоха, ера і т.п.) відтисків часу, назви частин доби, пір року, місяців, днів тижня тощо [28; 283].

У межах лексико – семантичних груп виділяють мінімальні семантичні об’єднання, побудовані на відношеннях синонімів, антонімів, конверсії і гіпонімії.

“Гіпонемічні – це родо – видові відношення, які характеризуються привативною опозицією і включеною дистрибуцією: слон – тварина, троянда- квітка, ранок – день. Родове слово називають гіперонімом, видове – гіпонімом. [28, 283]. Це найфундаментальніші семантичні відношення, які структурують словниковий склад мови.

Синтагматичні відношення – це лінійні, контекстні зв’язки слова, його сполучуваність [10; 213]. Якщо прагматичні відношення можна назвати вертикальними, то синтагматичні – горизонтальними. Слово в парадигматиці і синтагматиці не одне й те саме. У синтагматиці під впливом оточення воно може змінити своє значення аж до протилежного (пор.: живий і майже живий, демократія і майже демократія).

Оскільки сполучуваність слів вибіркова (напр.: “витріщити”, “сколити”, “гнідий” сполучаються відповідно лише зі словами “очі”. “зуби”, “кінь”), то синтагматичні зв’язки слів – еквівалентів у кожній з мов є специфічними, неадекватними іншим мовам, а отже, неадекватна і внутрішня форма словосполучень (напр.: укр.. перекладати з однієї мови на іншу, рос. переводить, польс. tlumaczyc’, тлумачити, нім. Ыbersetzen, переправляти, переводити, англ.. translate, передавати. транслювати)[10, 235].

Парадигмотика і синтагматичка – слова взаємопов’язані і взаємозумовлені. “Аналізуючи слово в синтагматичному аспекті, можна визначити його системні зв’язки і місце в парадигмі , вивчаючи парадигматичні відношення слів, можна передбачити їхні потенційні синтагматичні зв’язки: належність слова до певної парадигми визначає можливість його синтагматичних зв’язків”[28; 283]. При безкінечному розгортанні синтагматичного ланцюжка в ньому буде представлена вся парадигматиса. Сама ж сполучуваність слова, яка, звичайно, пов’язується з синтагматичним аспектом, насправді є парадигматикою його синтагматичних властивостей.

Асоціативно – дериваційні відношення (епідигматичні) - це відношення слів по лінії словотворення, смислових асоціацій і фокетичних зближень [28; 284].

Оскільки слово має форму і зміст, це зумовлює двосторонні асоціативні зв’язки:

з формально близькими словами;

зі словами з близьким значенням.

Прикладом асоціативно-дериваційних зв’язків за формою є слова “земляний”, “землистий”, землекоп, які асоціюються зі словом земля “грунт”, тоді як слова “земний”, “наземний”, “земноводний” асоціюються зі словами земля “суша” [10; 240]. Прикладом асоціативно-дериваційних зв’язків за змістом є слово чорнити, де зв’язок між значеннями “малювати в чорний колір” і “зводити наклеп на когось” суто асоціативний [28; 284].

Порівняймо ще: ремісник 1) “людина, що займається ремеслом”; 2) “той, хто працює шаблонно, без ініціативи”.

Між наведеними значеннями немає спільних елементів значення (сем), а є тільки стійкі асоціації. Іноді такі асоціації можуть охоплювати цілі поля. Так, усе поле температури використовується для позначення почуттів (гарячий, холодний, полум’я, жар, лід, холод, горіти, палити, палати тощо) [11; 213].

На асоціативно-дериваційному зв’язку ґрунтуються також явища народної етимології (купиратив – купити, сальний “грубий” - сало).

Лексико-семантична система мови істотно відрізняється від інших систем мови. Вона складається з неоднорідних елементів (слово-лексима, значення слова, сема); на противагу фонологічній системі, яку називають диференційним рівнем мови.

Отже, лексико-семантична система є синтезом основних смислових елементів та їхніх зв’язків і може бути названа синтезу вальним, інтегрувальним рівнем, на відміну від фонологічної і морфологічної системи, є найбільш відкритою: вона постійно поповнюється новими одиницями. Ці специфічні риси лексико-семантичної системи пояснюється тим, що лексика є тією ділянкою, яка пов’язує мову з об’єктивною дійсністю, з суспільством.