Однією із засад психогенезу особистості є пізнання і перетворення людиною світу, що її оточує. Власним досвідом, успіхами та помилками, радощами і горем година формує в собі модель світу, яка є центральною частиною її психічного життя. Цю модель звичайно опи-сують у вигляді взаємодії таких великих блоків, як психічні функції, структура цінностей, цензура і система психоло-гічного захисту— бар'єрів.
Когнітивна, тобто пізнавальна, сфера особистості має принципове навантаження в плані побудови моделі світу. Серед пізнавальних процесів виділяють відчуття і сприй-мання, пам'ять, мислення і уяву, увагу. Науково-психоло-гічний підхід вимагає аналітичного розгляду процесів піз-нання, однак у реальному психічному житті всі ці процеси злиті, єдині і залежать від структури і змісту особистості людини, її мотивів, глобальної мети тощо.
Життєдіяльність людини відбувається у складному та мінливому середовищі, тому вона потребує вміння орієн-туватися в навколишніх умовах і пристосовувати до них свої дії. Знання про зовнішній і свій внутрішній світ людина набуває в ході чуттєвого та логічного пізнання дійсності за допомогою пізнавальних психічних процесів: відчуття, сприй-мання, мислення, уяви. Пізнавальна діяльність завжди роз-починається з чуттєвого відображення світу у відчуттях та сприйманні.
Відчуття — це відображення окремих властивостей пред-метів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучан-ня, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її ото-чують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціону-ванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окре-мих його частин.
Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких органів чуття. Наприклад, коли людині дуже недовго показують пред-мет, юна бачить пляму певного кольору, але не може ска-зати, що це за предмет. Слухаючи незнайому мову, людина вловлює висоту, тембр, гучність голосу, хоча не сприймає змісту мовленого. Але пізнання рідко розпочинається з чут-тєвого відображення окремих властивостей предметів («щось світиться», «щось звучить»). Як правило, в людини одразу виникає цілісний образ об’єкта, в якому далі можуть бути виділені окремі його риси. Більш складною і розвиненою, ніж відчуття, але тісно пов'язаною з ним формою чуттєвого пізнання світу.
Сприймання — це відображення цілісних предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. Коли людина перебуває в оточенні звичайних речей, у неї форму-ються цілісні образи навколишніх предметів. Вона бачить речі, чує їхнє звучання, торкається їх.
Відображаючи предмети та їхні властивості, сприймання і відчуття являють собою різні за повнотою, глибиною й адекватністю ступені чуттєвого пізнання невичерпного багатства світу. Але значення відчуттів та сприймання в діяль-ності людини не обмежується інформуванням про події у внутрішньому та зовнішньому середовищі. Чуттєвий образ для людини є сигналом про значущість цих подій і, отже, регулятором її поведінки в середовищі. Сприймаючи, на-приклад, зміну погодних умов (відчуваючи холод, спеку чи вітер), людина може пристосуватися до них чи уникнути їх. Виконуючи різні трудові дії, за допомогою відчуттів — пе-редусім м'язових і дотикових — юна точно відображає окремі властивості та цілісні ознаки речей і тільки на цій основі координує з ними свої дії. Втрата м'язової чутливості при деяких захворюваннях робить людину безпорадною у використанні найзвичніших предметів.
Роль відчуття та сприймання в нашому житті настільки значна, що існує потреба у підтриманні інформаційного ба-лансу з середовищем, порушення якого веде до дезорга-нізації особистості та розладів у функціонуванні організму. Про це свідчать дослідження із штучним створенням інфор-маційного голоду через обмеження зорових, слухових, доти-кових, рухових та інших стимулів, які завжди слугують звич-ним фоном життєдіяльності людини. У стані інформацій-ного голоду в досліджуваних людей з'являлися галюцинації, вони відчували сильний неспокій і просили припинити експе-римент.
Відображення дійсності у відчуттях та сприйманні влас-тиве як людині, так і тваринам, але результати цього відо-браження — чуттєві образи — дуже відрізняються за своїм змістом та функціями. Образна сфера людини розвивається в суто людських формах активності — діяльності, спілку-ванні, навчанні Тому вона відображає соціальні умови жит-тя, предмети, створені людською працею, природу, на яку людина активно впливає. Тварини відтворюють у своїх об-разах тільки біологічно значущі умови існування. Чуттєве, відображення є для них вищою формою орієнтування у світі Для людини, повторюємо, це лише початковий сту-пінь пізнання світу, пізнання, яке триває і розгортається в уяві й мисленні.
Відображення світу не завершується аналітичними про-цесами, які несуть інформацію про окремі якості та влас-тивості предметів. У нервовій системі існують структури, що забезпечують синтез елементарних процесів і відображення предметів навколишнього світу в їхній цілісності. Такі струк-тури являють собою нейрофізіологічний механізм сприй-мання.
Початковий етап синтезу подразників здійснюється у ре-цептивних полях органів чуття. Рецептивне поле — це су-купність рецепторів, які замикаються на один нейрон того чи іншого рівня нервової системи.
На схемі показано, що перш ніж нервове збудження від рецептора потрапить до кори, воно перемикається на двох проміжних рівнях. Стосовно нейронів кожного з цих рівнів можна говорити про власні рецептивні поля, до яких вхо-дять поля всіх нейронів нижче розташованого рівня, що мають вихід на даний нейрон.
Формування образу забезпечується злагодженою робо-тою багатьох рецептивних полів, які в свою чергу об'єднані у клітинні ансамблі. Кожен такий ансамбль містить багато взаємопов'язаних рецептивних полів різного рівня, що реа-гують на одну ознаку, виділяючи її з багатьох інших. Такою ознакою можуть бути кут чи нахил лінії для зору, фонема для слуху тощо, але за