Але процесів прийняття та переробки навіть найсклад-ніших сигналів для формування образу недостатньо. На ви-щих рівнях нервової системи функціонують елементи, які порівнюють периферійну інформацію з еталонами, що збе-рігаються в пам'яті. Це свідчить про використання індиві-дуального досвіду в процесі сприймання. Так, людина не зможе адекватно сприйняти комп'ютер, якщо вперше його побачила, незважаючи на наявність інформації, що над-ходить від органів чуття. Тому сприймання треба розглядати як інтелектуальний процес, пов'язаний з накопиченням досвіду взаємодії з різними предметами та явищами на-вколишнього світу.

Вивчення нейрофізіологічних механізмів сприймання під-тверджує припущення спеціалістів з комп'ютерного моде-лювання психічних явищ про деяку схожість процесів прийо-му та переробки інформації в людини та в сучасних комп'ю-терних системах і дає змогу використовувати раціональніші схеми моделювання процесів сприймання, ніж у 50—60-х ро-ках, коли їхні фізіологічні основи були практично не відомі. Моделювання сприймання базується на принципі поетапної обробки інформації людиною та комп'ютером у разі сприй-мання знайомих предметів — так званого розпізнавання образів. Етапи обробки інформації, що збігаються, включа-ють процеси її реєстрації, виділення властивостей об'єктів завдяки роботі спеціалізованих каналів чи детекторів, порів-няння стимулу з тією інформацією, котра отримана раніше і зберігається у тривалій пам'яті, прийняття рішення — вибір із багатьох актуалізованих кодів такого, який найбільше від-повідає даному стимулу. Моделювання процесів сприймання має велике практичне значення, бо в перспективі допо-може вирішити проблему швидкого введення інформації за допомогою мовних команд чи з письмового тексту, що значно розширить можливості використання комп’ютерної техніки.

Відчуття та сприймання людини виконують у її жит-тєдіяльності дві основні, тісно пов'язані між собою функції, — з одного боку, інформують про властивості середовища, з іншого — організують дії людини відповідно до зміни умов. Для ефективного здійснення цих функцій відчуття і сприй-мання повинні об'єктивно відображати як ситуацію, так і дії людини, що мають бути адекватними ситуації.

Властивості та закономірності сприймання. Якби пізнання світу закінчувалося відчуттям, людина відображала б не пред-мети, події та явища, а какофонію звуків, запахів, мигтіння світла тощо, як це буває при деяких серйозних психічних захворюваннях. Однак у повсякденні, хоч на органи чуття діють окремі фізичні та хімічні подразники, в нас вини-кають образи цілісних предметів, які не можна скласти з суми відчуттів. Ми сприймаємо не окремі кольори, звуки, запахи, а речі, що мають певні властивості. Крім того, подразники, що діють на органи чуття, постійно змінюють свої просторово-часові, якісні та кількісні характеристики, але ми сприймаємо речі такими, якими вони є, незважаючи на зміну умов їх спостереження. Так, залежно від різної освітленості предметів змінюється спектральний склад світ-ла, що діє на сітківку, але колір предмета не змінюється.

Сприймання, ґрунтуючись на відчуттях, не вичерпується ними. Воно має такі специфічні властивості, які зумовлю-ють відображення предметів у сукупності їх об'єктивних характеристик, а не так, як про них сигналізують окремі органи чуття. Такими властивостями сприймання вважа-ються предметність, цілісність, структурність, константність та усвідомленість. Завдяки цим властивостям сприймання з потоку відчуттів, що йдуть іззовні, виділяє ті чи інші пред-мети, відокремлює їх із середовища, розкриває їхні значен-ня й функції.

Предметність сприймання полягає в тому, що різні за якостями відчуття, отримувані від предмета, поєднуються і відносяться до цього предмета як до окремої речі, що має певне призначення, предметне сприймання зумовлює зов-сім інше, ніж у відчуттях, відображення дійсності. Відомо, наприклад, що поведінка багатьох тварин ініціюється окремими відчуттями від предметів. Нічні комахи летять на будь-яке світло і часто гинуть. Чайка насиджує усякий пред-мет, аби він був певної форми чи розміру. Органи чуттів таких тварин сигналізують лише про деякі ознаки предметів, ключові для організації поведінки, все Інше в мозок не передається. На такому рівні розвитку психіки предметний образ не формується, дійсність диференцію-ється за якостями відчуттів, речі розкладаються на кольори, звуки, смаки тощо. При предметному відображенні дійснос-ті різні за якостями відчуття поєднуються й об'єкт відтво-рюється у багатстві його властивостей. Поведінка скеро-вується й регулюється речами, що мають певний колір, смак, звучання, і ефективність такої регуляції є значно вищою.

Іншими суттєвими рисами сприймання є його цілісність га структурність. Відчуття від предмета можуть відрізнятися своїми характеристиками, властивості предметів можуть ві-дображатися більш або менш точно, послідовно чи одночас-но, але попри це предмет сприймається як єдине ціле. Суть у тому, що сприймання являє собою не просто конгломерат відчуттів, у ньому відображуються взаємозв'язки різних влас-тивостей, тобто структура предмета. Навіть якщо змінюють-ся окремі відчуття від предмета, але зберігаються відношення між ними, загальна структура образу залишається незмін-ною Наприклад, та сама мелодія на різних музичних інстру-ментах чи в різних регістрах сприймається однаково. Деякі елементи можуть взагалі випасти, але інтегральна структура образу зберігається. Так, відтворення мінімальної кількості елементів людського обличчя цілком достатньо для його цілісного сприймання.

Сприймання цілого впливає на сприймання окремих його частин та властивостей і водночас само по собі зумовлюється ними. Це підтверджує, наприклад, сприймання подвійних зображень. Залежно від того, що сприй-мається — два профілі чи ваза, стара чи молода жінка, — певним чином тлумачаться одні й ті самі подраз-ники.

З предметністю і цілісністю сприймання тісно пов'язана