Велику роль у процесі сприймання відіграють установки. Вони являють собою тенденцію так чи інакше сприймати певне явище ще до зустрічі з ним. Так, якщо людині пока-зувати кілька разів два кола, з яких ліве більше за праве, а потім два кола однакового діаметра, то юна теж сприйме їх як кола різної величини. Установка складається в процесі попередньої діяльності особистості. Виникнувши, вона далі підсвідомо впливає на пізнавальні процеси, зокрема на сприй-мання.

Установки можуть діяти як упередженість, забобони, приховуючи від людини реальні факти. Наприклад, учителі досить часто сприймають дитину тільки крізь призму й на-вчальної успішності, не помічаючи позитивних рис у по-ведінці та особистості слабких учнів і перебільшуючи роз-виток цих якостей у відмінників. Хибне сприймання учнів призводить до труднощів у спілкуванні з ними, до помилок у виборі засобів виховного впливу.

Загалом наведені дані про властивості та закономірності сприймання свідчать, що порівняно з відчуттям цей пси-хічний процес повніше й адекватніше відображає дійсність, проте така адекватність не є абсолютною. Вона являє собою лише варіант збігу образу сприймання та його об'єкта, при-датний для практичного застосування. В такому плані сприй-мання — це вже модель майбутньої діяльності. У свою чер-гу, практика сама стає критерієм адекватності сприймання, вдосконалює, спрямовує його.

Підтвердженням залежності сприймання від досвіду ілюзії сприймання, які свідчать про те, що образи можуть зовсім не відповідати реальній дійсності. Наприклад, дані сприйняття фігур, суперечать даним їх об'єктивного вимірювання.

Які ж фактори сприяють виникненню ілюзій? Значна кількість «хибних» образів пов'язана з цілісністю сприйман-ня. Так, сприйняті розміри окремих ліній на фрагменті А наведеного вище рисунка виявляються залежними від роз-мірів тих фігур, до яких вони входять. Верхня фігура менша, і тому меншим здається відрізок а. Перспективне зображен-ня ліній на фрагменті Б, створюючи фон, на якому сприй-маються відрізки о та в, веде до переоцінки лінії а.

По-іншому пояснюються ілюзії на фрагментах В і Г Переоцінка вертикальних ліній зумовлена тим, що рухи очей у вертикальній площині вимагають більшого м'язового на-пруження, ніж у горизонтальній. Оскільки інтенсивність м'язовою напруження може бути мірою пройденого шляху, вертикальні відстані здаються більшими, ніж горизонтальні.

Прагнення до звичної інтерпретації даних сприйняття може призвести до перцептивних конфліктів

Для більшості ілюзій існують прийнятні тлумачення, але природа деяких з них досі не визначена.

Відображення світу через відчуття і сприймання до-сягається у взаємодії людини з довкіллям. Психічні образи не є пасивним відбитком зовнішніх впливів на людину, вони виникають у ході активного здобуття й обробки інфор-мації з середовища. На фізіологічному рівні інформаційна взаємодія суб'єкта з довкіллям виявляється як рефлекс. Від-чуття і сприймання є кільцевими рефлекторними актами з прямими й зворотними зв'язками. Для виникнення відчуття недостатньо збудження рецепторних зон органів чуття і передання нервових імпульсів у відповідні відділи мозку. До-сягнувши мозку й зазнавши певної обробки, Імпульси по-вертаються до рецепторів, змінюючи їхній функціональний стан та активізуючи моторні зони. Завдяки таким корек-тивам оптимізується процес введення інформації, регулю-ється рівень чутливості до діючих подразників. Інформація про характер пристосувальних реакцій разом із зовнішньою стимуляцією надходить до центральної нервової системи. Завдяки циклічним процесам обробки та перетворення ін-формації на різних рівнях нервової системи людина має змогу відчути якість та інтенсивність подразника, його три-валість, місцезнаходження в просторі, тобто відобразити всю повноту його властивостей.

Вагому роль відіграють рефлекторні зворотні зв'язки у формуванні образів сприймання. Динаміка рефлекторних про-цесів, що забезпечують акти сприймання, с уподібненням до властивостей предметів, діючих на органи чуття. Так, рука, обмацуючи предмет, повторює його обриси. При цьому ма-люнок рухів руки відтворюється у станах збудження рецеп-торів, що знаходяться в м'язах. Ця інформація передасться до нервової системи. Так само діє око, що обводить контур предмета й передає інформацію як від сітківки, так і від збуджених рецепторів очних м'язів.

Необхідність рухів очей для формувати зорового образу підтверджена дослідами, під час яких зупиняли ці рухи (на-приклад, за допомогою паралізуючих м'язи речовин). Неру-хоме око ставало незрячим — образ втрачав константність, починав розпадатися, і людина взагалі втрачала здатність бачити. Отже, образ сприймання так само, як і відчуття, виникає в ході рефлекторної взаємодії організму з об'єктом і відображає результати цієї взаємодії.

Певну роль у виникненні відчуттів та сприймання віді-грають нейрони-детектори, що розташовані на різних рів-нях нервової системи і виконують функцію вирізнення з безмежної кількості подразників точно фіксованих ознак і властивостей предметів. Наприклад, у сітківці ока жаби є детектори, які реагують лише на рухи невеликих об'єктів округлої форми (це, звичайно, комахи). Якщо в полі зору жаби немає такого об'єкта, її очі не передають до мозку суттєвої інформації. Такий характер сприймання зумов-лений наявністю природжених нейронних структур, спро-ектованих на рецепторну периферію. Тепер є підстави говорити не тільки про природжені, а й про набуті в ході індивідуального розвитку детектори, їх наявність свідчить, що в процесі життєдіяльності змінюються критерії селекції інформації.

Фізіологічна рефлекторна активність організму є необ-хідною, але недостатньою умовою відображення дійсності у відчуттях та сприйманні. Схема рефлексу не спроможна пояснити суб'єктивність чуттєвих образів, їх зумовленість установками та інтересами