Процеси відчуття і сприймання необхідно розглядати як дії, спрямовані на розв'язання певних завдань, що станов-лять пізнавальну чи практичну діяльність суб'єкта. Такі дії, названі перцептивншш, забезпечують орієнтування в конк-ретній ситуації, виділення найважливіших для розв'язання конкретного завдання аспектів, здійснюють таку обробку інформації від органів чуття, яка веде до побудови образу, адекватного як предметові, так і завданням діяльності

Перцептивні дії — особливий вид дій, що суттєво від-різняються від дій, спрямованих на задоволення потреб лю-дини. Мета перцептивних дій — не зміна об'єктів та явищ, а одержання корисної інформації про їхні властивості й характеристики. Так, різні системи перцептивних дій засто-совують геодезист, котрий вивчає рельєф місцевості, і жи-вописець, який художніми засобами відтворює привабливий ландшафт.

Перцептивні дії не зводяться до фізіологічних реакцій, хоча за своїми механізмами є рефлекторними. Основна ха-рактеристика цих дій визначається змістом взаємодії людини з довкіллям, тобто належить до психологічної, а не фізіо-логічної сфери.

Перцептивні дії в процесі індивідуального розвитку ди-тини виникають спочатку як розгорнуті зовнішньорухові дії руки чи ока, що обстежують незнайомий предмет чи сукуп-ність предметів і створюють їхні моторні копії. Поступово зовнішні перцептивні дії згортаються, втрачають свій зовнішньоруховий малюнок і створюють систему внутрішніх перцептивних дій, які становлять механізм зрілого сприй-мання. Це сприймання має вигляд миттєвого відображення об'єкта. Але якщо дорослій людині доводиться знайомитися з чимось новим або даним у складних умовах спостережен-ня, система її перцептивних дій знову стає розгорнутою, набуває характеру зовнішньорухової активності.

Процес згортання перцептивних дій зумовлений форму-ванням у суб'єкта численних систем еталонів, якими є фік-совані в пам'яті найбільш інформативні ознаки предметів. Величезну кількість таких еталонів людина засвоює в про-цесі цілеспрямованого навчання. Це суспільне вироблені системи фонем рідної мови, геометричні форми, кольори спектра тощо. Такі специфічно людські еталони підносять відчуття та сприймання на рівень вищих психічних функцій. Еталони, на яких базується чуттєве пізнання, суттєво змен-шують кількість інформації, що вимагає переробки. Достат-ньо вловити лише кілька ознак предмета, щоб сформувався його цілісний образ. Так, ми практично не помічаємо поми-лок у тексті, бо сприймаємо слова такими, якими вони мали б бути. Завдяки наявності в пам'яті багатьох систем еталонів сприймання з процесу побудови образу перетво-рюється у менш складний і розгорнутий у часі процес піз-нання.

Залежно від умов, мотивів, змісту діяльності активізу-ються різні системи еталонів, змінюються системи пер-цептивних дій і на цій основі формуються індивідуально-специфічні образи. Мета діяльності, що зумовлює виділення із ситуації певного змісту й формування необхідних для такого виділення перцептивішх дій, називається перцептивною задачею. Отже, в діяльності людина постійно розв'язує різні за змістом численні перцептивні задачі.

Визначальною рисою людського сприймання є те, що воно не зводиться до пошуку й переробки інформації лише на основі індивідуального досвіду. Сприймання людини суспільно зумовлене. Сприймаючи конкретний предмет чи подію, людина звичайно усвідомлює їх як вияв загального відносить до певної категорії об'єктів чи подій. Будь-яке сприймання с включенням сприйнятого змісту в певну сис-тему понять, що є продуктом суспільно-історичного досвіду Чим більш різноманітними й глибокими знаннями володіє людина, тим багатшим є її сприймання світу. Музична осві-та розкриває перед нами світ музики, знання таємниць жи-вої природи змінює нашу поведінку під час прогулянки в лісі, дає можливість насолоджуватися спілкуванням із при-родою. А розвинуте сприймання, новий чуттєвий досвід є імпульсом для розвитку мислення і почуттів, оволодіння новими сферами людської практики.

Рівень узагальненості сприймання, його змістовності ви-значає мовне оформлення сприйнятого. Іменування пред-метів та явищ при їхньому сприйманні допомагає вирізняти їх серед подібних, зближати за загальними ознаками з інши-ми, відмінними, повніше й точніше відбивати їхні якісні, кількісні та просторово-часові характеристики й відношен-ня. Суттєві ознаки речей дитина починає виділяти, лише оволодівши мовою, яка є матеріальним засобом закріплення узагальнених понять. Добре сприйнятим є те, що ми можемо назвати.

Процес перебудови механізмів сприймання яскраво ви-являється, наприклад, у розвитку навичок читання. Оволо-діваючи читанням, дитина сприймає текст за допомогою літер, складів, зливаючи звуки у склади й слова. Сприйман-ня тексту протікає дуже повільно і характеризується знач-ною кількістю помилок, зумовленою бідністю еталонів сприй-няття, їх низькою узагальненістю. Розуміння тексту дити-ною відірване від його сприймання: сприймання слова пе-редує його осмисленню. У подальшому еталони сприйман-ня стають дедалі узагальненішими Дитина навчається схоплю-вати слова повністю, але робить це не без труднощів, бо розуміння тексту відстає від його сприймання. Доросла людина, що володіє технікою читання, сприймає текст не літера за літерою, а схоплює цілі слова. Це помітно з того, що під час швидкої експозиції (0,1—0,2 мс) ми сприймаємо 4—5 літер, не пов'язаних у слово, і до 20 літер, що складають слово. Не сприймаючи всіх літер слова, читач схоплює найхарактерніші, щоб його впізнати. Досвідчений читач не-рідко сприймає і речення не слово за словом, а схоплює його цілком, спираючись на слова, у яких концентрується основний зміст фрази.

Яскра-вим виявом інтелектуалізованого сприймання є спостереження. Спостереження — цілеспрямоване, планомірне сприймання предметів і явищ, у пізнанні яких зацікавлена людина. Спо-стереження характеризується наявністю мети, завдання ви-ділити певні риси й ознаки того, що сприймається, взаємо-зв'язки його складових тощо. Відповідно до мети спостере-ження активізуються різні системи перцептивних еталонів та перцептивних дій, що сприяє виділенню найбільш важ-ливого чи цікавого в об'єкті.

Спостереження потребує опису сприйнятого, а це, з од-ного боку, допомагає виділити більше його ознак та власти-востей, а з іншого — узагальнити матеріал, віднести його до певної категорії чи класу об'єктів та явищ. Отже,