Розуміння поняття творчої, обдаровної, креативної особистості в психологічних концепціях витікає з визначення категорії творчості.

В.В.Моляко пропонує “реєстр” обдарованості, куди входять задатки,

нахили, здібності, загальні здібності, спеціальні здібності, обдарованість, творча обдарованість, талант, геніальність. [47] Так, творча обдарованість визначається вченим як здатність особистістю успішно розв’язувати творчі завдання, виконувати творчу діяльність більш оригінально, ніж за наявності “простих” творчих здібностей.

В основі градації рівнів прояву творчих здібностей В.В.Клименко також розглядає здатність людини оригінально вирішувати задачі, що зумовлюються механізмом творчості, який забезпечується повноцінною роботою трьох складових: енергопотенціалу, психомоторики та критичності. [31]. Важливою характеристикою творчості є, на думку вченого, процес асиміляції дисгормонії в гармонію, і відповідно, дослідником розглядається здатність творчої особистості відчувати дисгармонію та відчувати внутрішню потребу перетворювати її в гармонію, що відбувається в процесі постановки та оригінального вирішення задачі [31].

Представники гуманістичної психології, вбачаюч и в творчості вищу людську потребу, прояв психологічного здоров’я та особистісної інтеграції, розглядають творчу особистість як особистість, що самоактуалізується (А.Маслоу), продуктивну особистість (Е. Фромм), людину, що є “повноцінно функціонуюча” (К.Роджерс) [64]. Для представників гештальт-терапії уявлення про здорову цілісну особистість також пов’язане із здатністю жити спонтанно, усвідомлено, брати відповідальність за свої рішення, бути “тут і тепер”, що забезпечує уміння творчо адаптуватись до середовища, тобто на їхню думку, здорова зріла інтегрована особистість і є джерелом творчості.

Згідно з уявленням В.В.Клименко, творчі люди наділені фізичним та душевним здоров’ям, оскільки для роботи механізму творчості мають бути повноцінно задіяні такі компоненти як енергопотенціал, психомоторика та критичність, а це можливо для людей здорових та гармонійних [31].

Водночас, починаючи, з Ч. Ломброзо, ряд науковців дотримуються протилежної точки зору, згідно якої, творчі люди мають проблеми з психічним здоров’ям . Російський дослідник в області функціональної асиметрії головного мозку М.М.Ніколаєнко приводить данні, що свідчать про високу кореляції між талановитістю та схильністю до депресій, психічних захворювань. В.М.Дружинін визнає, що численні дослідження виявили взаємозв’язок креативності з нейротизмом. Він пояснює це таким чином, що творчий процес у геніальної особистості в більшій мірі протікає на активності несвідомого, в зв’язку з чим, виходить з під раціонального контролю, що може проявлятись як перепади настрою. Вчений також стверджує, що креативні особистості мають бути схильні до психофізіологічного виснаження під час творчої активності, оскільки творча мотивація працює за принципом позитивного зворотнього зв’язку, а раціональний контроль емоційного стану ослаблений.

З іншого боку, В.В.Клименко пропонує своє пояснення механізмів відновлення та накопичення енергії, вважаючи, що здатність відновлювати енергію — природна здібність організму. А витрачена в дії енергія не тільки відновлюється, але й кількісно зростає. Головне, навчитись слухати себе та розуміти свої психічні стани. Цікавими є також погляди Р. Мейя: «Безумовно, творчі здібності та оригінальність асоціюються з людьми, що не пристосовані до своєї культури. Проте, це зовсім не означає, що творчість є продукт неврозу» [50].

Для розуміння існуючого протиріччя щодо поглядів на творчу особистість і проблеми її здоров’я, слід звернутись до розмежування понять психологічного та психічного здоров’я, на чому зосереджує увагу В. О. Моляко. Прикладом таких суперечностей, з одного боку можуть бути геніальні творці, що самоактуалізувались, але страждали психічними розладами та комуністичні і нациські злочинці-довгожителі, що відзначались непохитною психічною

рівновагою, не мали ні «комплексу провини», ні думок про самогубство [47].

Розглядаючи індивідуально-психологічні аспекти творчих людей, звернемось до досліджень Я. А. Пономарьова, який прийшов до висновку, що на рівні протікання психологічних процесів креативним людям, притаманні :

· цілісність, свіжість, синтетичність як властивості сприйняття, здатність побачити те, чого не бачать інші, певні перцептивні особливості, пов’язані з високою чутливістю до субсенсорних подразників;

· певні особливості пам’яті, що проявляються в швидкому засвоєнні головного і в легкому забуванні другорядного, в здатності пригадати малосуттєву дрібницю; пам’ять на рідкісні в повсякденному житті слова, образи, факти;

· здатність помічати багатозначність слів, відчувати певні підтексти;

· швидкість, гнучкість, оригінальність, відкритість мислення, вміння узагальнювати явища, не пов’язані між собою видимим чином [58].

Слід зазначити, що існують суттєві відмінності в поглядах на взаємозв’язок творчих та інтелектуальних здібностей в структурі психіки творчої особистості. Так, послідовники Ф.Гальтона обстоюють думку, що творчі здібності є вродженими та зумовлені високим рівнем інтелекту. З іншого боку, існують погляди, згідно яких інтелект та креативність — поняття незалежні (Дж.Гілфорд, Е.Торренс, В.В. Дружинін, О.І. Кульчицька ). Я. А.Пономарьов вживає термін “креатив”, маючи на увазі, осіб, що проявляють високий рівень творчих здібностей. Автор вважає, що креативні особистості відрізняються від інтелектуалів тим, що інтелектуали вирішують задачі поставлені кимось, а “креативи” самі займаються постановкою задачі [58].

Серед природних предумов розвитку творчих особистостей залишається дискусивним роль спадковості та вроджених здібностей. Говорячи, про

природні передумови таланту, І.П. Волков зазначає, що у кожного індивіда існують задатки, тип нервової системи, темперамент. У кожного свій набір цих компонентів, що визначається власним генотипом. Від цього залежать потенційні можливості досягнення того чи іншого рівня в конкретній сфері діяльності [14].

Загальновідомі приклади сімейства математиків Бернуллі, композиторів Бахів та ін. начебто переконують відносно впливу спадкового фактору на творчий потенціал людини. Проте, постає питання: чи було це генетично зумовлено чи все ж таки виявилось наслідком творчої атмосфери у згаданих сім’ях?

В.М. Дружинін відзначає, що психологічні дослідження не підтверджують гіпотезу про спадковість індивідуальних відмінностей в креативності, хоча залишається відкритим на сьогоднішній день