Синтезуюча природа творчості

За основу визначення творчості можуть братися різні фактори: предмет, результат, процес, суб’єкт, метод творчості. Саме цим пояснюється різноманітність дефініцій творчості. Проте в більшості визначень ідеться про творчість як діяльність з вироблення, розробки, винаходів, реалізації художньо-естетичних задумів, планів, розв'язання соціальних і теоретичних проблем, як наукове відкриття та ін.

Творчість як розвиток виявляється лише через різні форми людської діяльності, вона властива лише суспільно-історичній істоті — людині. Починаючи з самих витоків людського суспільства, його історії ставлення людини до світу має універсальний, діяльнісний характер. Ця діяльність, з одного боку, виконує функцію виробництва умов життя, з іншого — є предметом життєвого інтересу сама по собі. Отже, конституюючою основою творчості є її взаємодія і взаємовідношення з діяльністю. В переважній більшості концепцій творчість розглядається як певна форма, атрибут діяльності.

Категорія "діяльність" породжена класичною німецькою філософією, в якій вона відображала духовні, ідеальні процеси. Пізніше це поняття активно вводиться в категоріальний апарат соціологічної, психологічної, фізіологічної наук, ергономіки, інженерної діяльності, методології науки. Воно репрезентує такі основні значення, як праця, поведінка, активність, функція. Структура діяльності може бути представлена таким чином. Перший рівень — гранично широка категорія, що відображає діяльність в її багатовимірній, всезагальній формі: це діяльність як універсальний, світоглядний і пояснювальний принцип. Цей рівень охоплює такі самостійні види діяльнісного ставлення до світу: предметно-практичну, духовно-практичну і духовно-теоретичну. Другий рівень — це конкретизація кожного із зазначених видів діяльності через багатоаспектне розмаїття його конкретних форм. Так, предметно-практична діяльність охоплює виробничу, експериментальну, ремеслову, соціально-громадську, національну, етичну, сімейну, мовну та ін.; духовно-практична включає моральну, релігійну, художню, технічну, ідеологічну, екологічну та ін.; духовно-теоретична включає фундаментальні науки, філософію, теологію. Отже, діяльність за структурою і функціями постає як полісемантичний феномен. Розглядаючи взаємовідношення між творчістю і діяльністю слід враховувати полісемантичний характер діяльності і не зводити творчість до певного її виду.

Творчість не є ні аспектом, ні стороною, ні функцією, ні атрибутом діяльності. Універсальні здібності людини органічно пов'язані з багатогранними формами діяльності, універсальністю безлічі розумових і предметних дій. Чим більше розвинені, урізноманітнені форми діяльнісного ставлення до світу, тим ширша палітра здібностей, природних можливостей до оволодіння все новими и новими знаннями. Тобто міра творчості виявляється через міру урізноманітнення форм діяльнісних відношень. Звичайно, це не рядопокладені, не відокремлені одне від одного діяльнісні відношення, а такі, що перебувають у єдності, синтезі. Саме на основі розмаїття міжсуб'єктивних стосунків через творчий синтез здійснюється опредметнення нових сфер реальності або вихід в запороговий зміст світу.

Творчий синтез — це найфундаментальніша характеристика активності людини. Він здійснюється лише суб'єктом діяльності і є універсальним принципом творення. Нині людство вступило в епоху синтезу в сфері культури, науки, філософії, політики, світоглядів. Можна з повним правом говорити про епоху синтезу. Нелінійні, багатоваріантні підходи, світорозуміння, біфуркаційні процеси вимагають нелінійного мислення. А воно можливе лише на основі синтетичного підходу. Синтезуючи різні форми діяльності в процесі між-суб'єктивного відношення, людина розкриває свої креативні потенції. Синтезуюча діяльність сприяє поглибленню діяльнісних форм стосунків, виявленню їхніх нових граней, зв'язків, сторін, тенденцій, різ-номанітностей. Синтез об'єднує, одухотворяє, стимулює процес творчості. При цьому йдеться не про синтез як метод, протилежний аналізу в механізмі, структурі пізнання, а про синтез як фундаментально універсальне начало будь-якого творчого процесу. Творчим синтезом охоплюється предметно-практична, духовно-практична і духовно-теоретична форми освоєння дійсності.

В.Енгельмейєр проблему творчого синтезу досить вдало розкриває через виділення періодів підвищення та спаду волі. Він вказує, що в період підвищення волі легко приймаються рішення, чітко викристалізовуються шляхи досягнення бажаного, вибираються найоптимальні-ші напрямки рішення. В період спаду волі зникають бажання, і навіть коли "холодний розсудок" наказує виконувати ту чи іншу справу, то вона здається тяжкою, складною і такою, що не піддається виконанню. Енгельмейєр робить висновок, що періоди підвищеного стану волі відзначаються синтезуючою силою, яка і становить ядро творчості. І зрозуміло, що в підвищеному стані волі не лише всього хочеться, все цікаво, а й все ясно, душа повна новими думками, образами, намірами. Пригнічений стан, навпаки, відзначається бідністю як вольових, так і творчих проявів. Отже, "воля" веде майже до тих розмірковувань, що і винахідництво. Вона являє собою психічний синтез.

Творчість — це діалектика зміни, виходу за межі розпредметнено-го світу і утвердження єдності, синтезу діяльнісних форм для нового рівня розпредметнення. Творчість — це категорія для відображення синтезу різних форм діяльностей, що здійснюють сутнісні, внутрішні зміни в матеріальних і духовно-теоретичних системах з метою виходу на нові рівні суб'єктно-об'єктного та міжсуб'єктного відношення і створення нових якостей. Зміни можуть охоплювати як соціо-матері-ально-духовні структури в цілому, так і окремі елементи. Творчість як синтез різних форм людської діяльності, родова ознака і родова сутність людини, форма її буття, самодіяльності і самоутвердження не може зводитися до будь-якої активності людини або ототожнюватися з певними формами діяльності.

Творчий синтез орієнтований на розв'язання ряду завдань. Зокрема, він виступає як стимул творчості, а також є