Треба врахувати ще одну важливу особливість художнього мислення, яка суттєво відрізняє його від абстрактно-теоретичного і практичного. Враховуючи, що кінцевою метою художнього мислення письменника є створення літературного твору, воно спрямоване не тільки на осмислення дійсності, а й на якомога повніше вираження осмисленого. Ось чому завжди гостроактуальною для художнього мислення є проблема форми вираження. При цьому треба врахувати, що вона включає у себе і момент естетичного впливу на читача. Для наукового і практичного мислення форма вираження не є такою актуальною.

Звичайно, кожна наука виробляє свою мову і вона завжди вимагає з боку учених серйозної уваги уваги до себе. Мислення в тій чи тій науці неможливе без оволодіння її мовою. Але треба бачити особливу складність мови, що виражає художнє мислення.

Художнє мислення, так само як і наукове, відбувається в уже вироблених формах. Розвиток художнього мислення обов’язково передбачає і розвиток форм його вираження. Кожне художнє відкриття є результатом певного зрушення в художньому мисленні і забезпечується відповідними зрушеннями в художній формі. Ці положення мають методологічне значення: вони засвідчують, що особливості художнього мислення автора “матеріалізуються” у систему його виражальних форм. Ось чому головний шлях до пізнання особливостей художнього мислення письменника лежить через вивчення його виражальної системи. У свою чергу, пізнання закономірностей художнього мислення автора є нічим іншим, як пізнанням “регулятора” його поетики або ж, іншими словами, ситемо/формо/стилетворчим чинником його творчості.

Висловлюючи деякі гіпотези і роздуми про “операціональний бік” дослідження психології художньої творчості, відомий психолог Б. Ананьєв відзначив, що “розпочати дослідження необхідно з вивчення психологічних особливостей художнього мислення. Спроби представити мистецтво лише з точки зору емоційної спрямованості неправомірна. Дослідження художнього мислення повинно стати засобом вивчення змісту мистецтва”[16]. Тут же вчений прямо пов’язує цю проблему із завданням вивчення обдарованості автора – тобто вивченням особливостей таланту. Висловлювань, які б засвідчували важливість вивчення таланту митця, його своєрідності, не бракує. Така переконаність має свої вагомі чинники. Художність – це якість, яка створюється лише обдарованими особистостями. На жаль, у літературознавчій і літературно-критичній практиці талант митця рідко стає об’єктом прямого вивчення. Не так і часто враховується, що саме через вивчення таланту, його особливостей можна здійснити параметральну характеристику художнього мислення письменника. Ось чому в подальшому будемо розглядати окремі поняття, що характеризують особливості творчого мислення письменника, через призму художньої обдарованості.

Одним із найбільш вживаних понять аналізу художнього мислення автора є його художнє бачення. Нема сумніву, що воно набуває статусу термінологічного поняття. Та все ж його визначеність як терміна залишається недостатньою, його смислова структура ще мало осмислена у теоретичному плані. Досить часто поняття “художнє бачення” вживається як адекватне поняттю “художнє мислення”. Власне так воно трактується М. Бахтіним у “Проблемах поетики Достоєвського”. На даний час визріла необхідність розмежувати ці поняття.

Художнє бачення перш за все треба розуміти як сприйняття художником дійсності. У кожної людини воно специфічне. Враховуючи, що художній тип людини характеризується підвищеною “реактивністю сенсорних нервової системи”[17], треба говорити про особливу емоційність сприйняття художником дійсності. Ця думка в дослідженнях з психології художньої творчості вважається загальноприйнятою. Та все ж вона вимагає до себе великої уваги через те, що з неї починається “точка відліку” усіх спроб створення цілісного уявлення про художнє бачення і – далі – про художнє мислення автора.

Психологи тісно пов’язують сприйняття і мислення. “Наше пізнання об’єктивної дійсності починається з відчуття і сприймання, – читаємо у С. Рубінштейна. – Але, починаючи з відчуттів і сприймання, пізнання дійсності не закінчується ними. Від відчуття і сприймання воно переходить до мислення”[18]. Така теза допомагає намітити зв’язки і відмінності між категоріями “художнє бачення” і “художнє мислення”. Перше багато в чому визначає друге. Художнє мислення включає у себе художнє бачення і багато в чому визначається ним.

В основі художнього бачення лежать вроджені (біологічні) чинники. Яскравий приклад цього – музично-синестезійна обдарованість Павла Тичини, яка визначила особливості його сприймання. Загостреність сприймання, що є першим безумовним свідоцтвом художньої обдарованості автора, багато в чому визначає параметральні характеристики його художнього мислення через те, що обумовлює широту і глибину його контактів з дійсністю. “... У всіх випадках, коли перед нами художній талант, у його колисці дійсно виявляється розвинута біологічна основа, що ввібрала у себе і перетворила фізичний аспект зв’язку людини і природи. Така біологічна основа і забезпечує широкий безпосередній контакт з оточуючим світом, слугуючи каналам для інтуїтивного його відображення людиною”[19

Біологічні особливості світосприймання слугують основою для “інтелектуальної надбудови”, яка формується під впливом соціальних і культурних умов, у яких відбувається формування особистості автора. Сформоване бачення треба розуміти як складний синтез вродженого і набутого соціально-культурного життя митця. “Набуті” особливості художнього бачення автора є його світоглядними і естетичними моментами. Але і в цьому випадку не можна недооцінювати вроджені особливості світосприймання. Тут можна послатися на особливість романтичного бачення світу таких письменників як О. Грін, К. Паустовський, Ю. Яновський, яка, безумовно, має біологічну природу.

Особливості художнього бачення формують художній світ письменника. Звідси – і важливий методичний принцип: пізнання художнього бачення автора має відбуватися через пізнання його художнього світу – і навпаки. Тут маємо справу із “човниковим” способом аналізу. “В дійсності, – знову звернемося до думки психолога, – уже у сприйнятті подана не проста сума чи агрегат ізольованих елементів; уже у сприйнятті різні особливості і предмети дійсності подані у деяких взаємовідношеннях, зв’язках...”[20]. Мова,