Письменницька спрямованість обумовлена мотивами творчої діяльності. В сучасній психології вчення про мотивацію виступає як конкретизація вчення про детермінацію. Мотив, мета діяльності, прагнення до “корисного результату” (П. Анохін) є головним детермінуючим фактором для кожної функціонуючої системи. Питання про мотивацію творчої діяльності того чи того письменника вирішується непросто. Але якщо мотиви, які рухають його творчою діяльністю, стають зрозумілими для дослідників, тоді і приходить розуміння доцільності і цілеспрямованості в організації художньої системи письменника.

Кажучи про мотивацію письменницької праці, не можна обійти питання про творчу обдарованість самого письменника. Масштаб і художня якість всього створеного письменником частіше всього визначається мірою потреби у самовираженні. Існує пряма залежність між потребою у самовираженні особистості і його художньою обдарованістю. Загостреність чуттєвого сприйняття світу, глибина проникнення у соціальну і моральну проблематику дійсності, здатність до емпатії, тобто заряджатися духовними станами інших людей – всі ці ознаки художньої обдарованості особистості обумовлюють її потребу у самовираженні. Добре відомо, як важко переживав Т. Шевченко заборону царя писати і малювати під час заслання. Перебуваючи в”язнем Петропавловської фортеці, Ф. Достоєвський писав: “... Невже ніколи я не візьму пера у руки?.. – Боже мій! Скільки образів, пережитих, створених мною знову, загине, згасне у моїй голові чи отравою в крові розіллється! Так, якщо не можна писати, я загину...”[30]

Не раз доводиться чути зізнання деяких письменників, що вони починають писати на ту чи іншу тему з метою глибше осмислити її для себе. У таких зізнаннях є чимала доля правди. Але, думається, далеко не завжди художню діяльність можна звести тільки до потреб пізнання.

Але існують й інші, не менш дієві мотиви творчості. Вони прямо пов’язані з розумінням завдань художнього слова. У знаменитих Шевченкових словах “возвеличу малих рабів отих німих, я на сторожі біля них поставлю слово” висловлено один з головних мотивів його творчості. Величезний пізнавальний матеріал ввійшов у творчість поета природньо, як результат загостреного сприйняття світу. Головна ж творча установка полягала у тому, щоб захистити соціальну та національну гідність свого колонізованого народу.

Спектр мотивації творчості широкий і визначається біологічними, соціально-світоглядними, моральними, культурними чинниками. Дієвими бувають установки на художнє пізнання дійсності (епічний тип мислення), на ліричне самовираження (ліричний тип мислення), на пропаганду певних соціальних ідей і моральних кодексів. Треба мати на увазі, що існує і меркантильний підхід до творчості, коли творчим процесом рухає бажання задовольнити власні матеріальні потреби.

Як же творча домінанта письменника формує домінантні моменти його творчого мислення?

Вже йшлося про те, що художнє мислення існує остільки, оскільки існують форми, що його виражають. Культура тої чи тої епохи, до якої належить автор, пропонує йому вже готові художні форми. Письменник, звичайно, не може не користуватися ними. Але художнє явище тільки тоді стає таким, якщо письменник трансформує готові художні форми у власну виражальну систему. Більше того, чим значнішою в художньому плані є творчість письменника, тим більше відкриттів ним зроблено у сфері художньої форми. Справа у тім, що, чим сильніше проявляється письменницька спрямованість, чим сильнішою є потреба у самовираженні, чим дієвіше спрацьовують творчі домінантні установки – тим інтенсивніше відбувається процес перетворення готових форм вираження в оригінальну індивідуальну художню систему. Повнота почуттів і думок вимагає адекватної повноти вираження. Талановитий художник не заспокоюється доти, допоки не досягне бажаної, задовольняючої його повноти вираження. Про художнє мислення письменника як про сформоване явище можна говорити лише в тому випадку, якщо вже сформована його поетика.

Виражальна система письменника – це матриця, у якій відображені усі домінантні моменти письменницької спрямованості, його цільові установки.

Таким чином, ще раз підтверджується висновок, що вивчення художнього мислення автора має відбуватися у тісному зв’язку з вивченням закономірностей його виражальної системи. Кожна, без винятку, особливість художнього мислення автора відображена у його слові.

Висновки

Дослідники художньої творчості неодноразово зазначали, що творчо орієнтована особистість, стикаючись із певною проблемою, переживає якийсь внутрішній поштовх, мобілізацію не тільки інтелектуальних, а й біологічних ресурсів. Творче піднесення – це не просто раптове осяяння, а особливий спосіб самоорганізації особистості, для якої немає нічого важливішого за її творчість. У будь-якому витворі рук та розуму виявляється певний глибокий внутрішній порядок, інтегрованість, що зумовлені, з одного боку, більш-менш соціальним каноном, а з іншого – індивідуальністю автора, який породив щось абсолютно нове. Йдеться про таке, що раніше було невідомим. Для характеристики цього нового використовують поняття неповторності, оригінальності, як з погляду самого творчого процесу, так і з погляду об’єктивно значущих його результатів.

Творча діяльність – це синтезування сприйняття, відображення дійсності, задум автора (втілення власного бачення, надання йому оригінальної інтерпретації), а також процес складної чуттєво-мисленнєвої переробки отриманого внаслідок активного відбору різноманітного матеріалу завершується проявом творчою особистістю самої себе через предметність. Без суб’єктивності процес відображення дійсності був би механічним копіюванням, простою репродукцією.

Виходячи із вище поданого матеріалу (змістової канви роботи) можемо зробити такі висновки:

1. У дипломній роботі, на основі науково обґрунтованого аналізу формування митця ми виокремили психологічні особливості творчої особистості. Серед важливих психологічних особливостей творчих людей вирізняють: незалежне мислення, свіжість та цілісність сприйняття, інтуїцію, в особистісному аспекті – оригінальність, ініціативність, безпосередність, чесність, працездатність, ентузіазм, високу самооцінку.

Також вивчення цього питання включає дослідження специфіки перебігу психічних процесів, характерологічні особливості, структуру та рівень здібностей, спрямованість та ціннісно-смислові орієнтації особистості, її прояви на рівні