2. В ході дослідження ми розглянули ті аспекти, які характеризують автора як носія культуротворчих тенденцій. Якщо в цілому, то мистецтво – це символічна трансформація почуттів, комунікація між художником і глядачем, що існує в уяві, тоді, як твір мистецтва означає сам себе і є самоцінним. Система художньої комунікації включає в себе: вироблення художньої стратегії (вибір жанру, засобів художньої виразності тощо); акт реалізації творчого задуму комунікатором (митцем); безпосреднє управління комунікативним процесом через художнє повідомлення (твір мистецтва).

Основне комунікативне навантаження несе в собі зміст музичного або художнього твору. Твір є каналом, інструментом комунікації між автором (художником, письменником, композитором) і реципієнтом (глядачем, читачем, слухачем). Автор, у свою чергу, є носієм і , завдяки комунікативній системі, „законодавцем” культуротворчих тенденцій.

3. Ми проаналізували місце та роль автора у контексті мистецького твору. Є багато позатекстових джерел, що дають інформацію про особистість автора, про його психолого-фізіологічні особливості, час, у якому формувалися його ідеологічні та естетичні погляди тощо. Також використовуються й інші матеріали – щоденники, документи, біографічні довідки, записні книжки і т. д. Відбувається узгодження, взаємоперевірка даних з різних джерел. Таким чином створений образ автора наділений високою мірою точності. А кожна, без винятку, особливість художнього мислення автора відображена у його слові.

4. З’ясовуючи специфіку прояву особистісних позицій автора під час акту творення, насамперед робимо висновки, що існує пряма залежність між потребою у самовираженні особистості і її художньою обдарованістю. Спектр мотивації творчості широкий і визначається біологічними, світоглядними, моральними, культурними чинниками. Повнота почуттів і думок вимагає адекватної повноти вираження. Талановитий художник не заспокоюється, допоки не досягне бажаної повноти вираження. Виражальна система письменника – це матриця, у якій відображені усі домінантні моменти письменницької спрямованості, його цільові установки.

5. Експериментально (на основі аналізу повісті сучасної письменниці) ми дослідили проекцію образу „Я” автора на образ „Я” героя. В основу психобіографічного методу Фройд поклав аналіз розвитку і подолання едіпового комплексу. Ми проаналізували автобіографічний твір сучасної письменниці Теодозії Зарівної „Дічинка з черешні”. Письменниця не визнає свій текст як автобіографіний. Але Соломійка, героїня повісті, є „списаною” з Теодозії Зарівної. Черешня у контесті повісті – це метонімія процесу ставання собою (самоставання), образ віднайдення юною героїнею самототожності. Тут таки змальовано портрет батька: відтворений уже з певної часової перспективи, за фотосправою... Фотопроцес – сакральне дійство для Соломійки, оскільки цією справою був зайнятий саме її батько. Приховані у підсвідомості деталі, виринаючи згодом, формують цілу картину. На наративному просторі повісті розгорнуто картину народження жіночої особистості та моральних констант. Становленя цієї особистості, самостраждання розвивється через самозамилування та ототожнення себе із коханою жінкою батька. Так здійснюється тяглість традицій і водночас формується власний неповторний світ – іншої особистості, жінки. Психосексуальна ідентифікація жінки, як це змальовано в тексті, топос жіночого як автобіографічного, розгортається через тілесність.

Творча діяльність означає кінець старого світу і початок нового. Проте і творчість не завжди буває істинною та справжньою, вона може бути хибною та ілюзорною. Та попри все, вона допомагає особистості занурюватись в особливий, інший світ – вільний від насиченої буденності, натомість сповнений естетичним спогляданням та творінням. І саме тоді людина відшукає своє місце у світі, який був для неї чужим і лякав невідомістю. Саме творчість допомагає хоч на деякий час забути про свою конечність, а це дає надію на майбутнє, безконечність, вічність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Ананьев Б.Г. Задачи психологии искусства // Психология

художественного творчества: Хрестоматия. - Мн.: Харвест, 1999.

Бахтин М. Проблемы речевых жанров // Бахтин М. Литературно-

критические статьи. – С. 428.

Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. М., 1979.

Бердяев Н.А.Самопознание.-М.,1990. - с. 220—221.

Богоявленская Д.Б. Психология творческих способностей. - М: Издательский

центр «Академия», 2002. - 320 с.

Большакова А.Ю. Теория автора в современном литературоведе-

нии // Известия АН. Серия литературы и языка. – 1998. – Т. 57. – №

Брюховецький В. Специфіка і функції літературно-критичної діяльності.

– К., 1986.

Вернадский В.И. Труды по истории науки в России. - М.: Наука, 1988.

- С. 88.

Виноградов В. О языке художественной литературы. – М., 1957. –

С. 32.

Вічна загадка любові: Літературна спадщина Григора Тютюнника,

спогади письменника. – К., 1988. – С. 65.

Вудвортс Р. Этапы творческого мышления // Хрестоматия по общей психолог

гии. Психология мышления. Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтера, В.В.Петухова.

- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. С. 255-257.

В’язовський Г. Творче мислення письменника. – К., 1982. – С. 57-120.

Гельмгольц Г. Как приходят новые идеи // Хрестоматия по общей психо

логии. Психология мышления. Под ред. Ю.Б. Гиппенрейтера, В.В.Петухова.

- М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. С. 366-367.

Геннекен Э. Опыт построения научной критики (Эстопсихология). –

СпБ., 1882. – С. 36.

Горальський Анджей.Теорія творчості.- Львів: Каменяр, 2002.- 144с.

Гуггенбюль-Крейг А. Власть архетипа в психотерапии и медицине. –

СПб.: Б.С.К., 1997. - С. 64-78.

Дзикики А. Творчество в науке. - М., 2001.

Дорфман Л.Я., Ковалева Г.В. Основные направления исследований креатин

ности в науке и искусстве // Вопросы психологии. - 1999. - №2. - С. 101-107.

Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - СПб.: Издатель

ство “Питер”, 2000. - 368 с.

Ермаш Г. Искусство как мышление. – М., 1982.

Ермолаева-Томина Л.Б. Психология художественного творчества.

- М.: Академический Проект, 2003. - 304 с.

Завгородня Л.В. Природа стереотипу та стереотипні інновації у публіцистиці // Семантика мови і тексту: Міжнар.