В Древніх Афінах bios theoretikos – теоретичне життя – вважалось більш “престижним” для вільного громадянина, ніж bios practices – життя практичне. Можливо саме тому всі геніальні ідеї античності народились в Древній Греції, а римляни лише втілили їх в статті Римського права, інженерні споруди і літературні твори.

В епоху Відродження практична діяльність слугувала лише джерелом засобів для розвитку особистості у вільний від виконання соціальних і практичних завдань час. Новий час поставив на перше місце Діло, а otium звузив до хобі.

Інтерес до особистості творця і творчості в ХХ ст. пов’язаний, можливо, з глобальною кризою, проявом тотального відчуження людини від світу, ірраціональними відчуттями, що цілеспрямованою діяльністю люди не вирішують основних проблем свого буття.

1.2. Автор як носій культуротворчих тенденцій.

Теорія культури ХХ і вже нового ХХІ століття все більш наполегливо звертається до проблеми художньої комунікації, вивчення комунікативних процесів взаємодії творчих суб’єктів через продукування та сприйняття символічних форм, що присутні у творах мистецтва. Це пов’язано, насамперед, із значною активізацією комунікативного чинника в жи тті сучасного суспільства, поширенням і впливом на суспільну свідомість мас-медіа, новітніх засобів зв’язку, комп’ютерних технологій і телекомунікацій і, як наслідок, появою нових художніх видів, жанрів і форм (зокрема, масового мистецтва) та визначенням їх особливого місця в структурі культури. Отже, з розвитком науки і техніки, технологічного поступу людства викликають зміни в структурі культури, тягнуть за собою нові потреби в спілкуванні, нові способи й форми комунікації, в тому числі художньої.

Художня комунікація як взаємодія між художником-творцем і читачем (слухачем, глядачем), котрий сприймає твір мистецтва, є найбільш яскравим і повним виявом комунікативної функції культури. Цей вид комунікації має величезну морально-естетичну цінність, адже потреба у творчості, естетичному спогляданні й моральному вдосконаленні належить до найважливіших духовних потреб особистості.

«Художня комунікація – духовно-емоційне явище, яке сприяє засвоєнню найважливіших загальнокультурних цінностей. Можна також сказати, що засвоєння культури це, певною мірою, процес художньої комунікації, який активно впливає на формування людської особистості, створення її моральної основи, вироблення того чи іншого ставлення людини до світу й до людей» [1].

Усвідомлення цінності художньої комунікації у вихованні творчо орієнтованої особистості спонукало провідних мислителів, культурологів ХХ

століття звернути особливу увагу на це явище. Відомі дослідження з цього питання західних вчених К. Ясперса, Ж.-П.Сартра, Е.Кассірера, А.Уайтхеда, А.Річардса, Дж.Г.Міда, М.Маклюена, А.Моля, С.Лангер, Н.Гудмана та ін., а також вітчизняних науковців М.Бахтіна, Ю.Лотмана, М.Кагана, Л.Савранського, В.Семенова, В.Чернікової та інших, котрі зверталися до вивчення різноманітних аспектів проблеми художньої комунікації, в тому числі її виявів у музичному мистецтві.

К. Ясперс у своїй концепції «екзистенціальної комунікації» намагається підвести релігійну основу під усі види художньої творчості й пояснює мистецтво з позицій релігійного ідеалізму. Мистецтво, за К.Ясперсом, стає найбільш глибоким та істинним там, де воно досягає найбільшого відриву від реальності. Індивід повинен настільки сильно заглибитися в художній твір, щоб забути про дійсність, відірватися від неї. К.Ясперс вважав, що людина мусить забувати дійсність, якщо вона не веде до Бога, тому що вона нижча за нього. Таким чином, художня комунікація, яку К.Ясперс розуміє як засіб знаходження свободи, є не що інше, як шлях глядача до Бога.

Зовсім інша свобода – «атеїстична» – представлена в концепції Ж.-П.Сартра, згідно якої в усіх мистецтвах відбувається комунікація свободи. Ж.-П.Сартр стверджує, що мистецтво – це сфера свободи як для художника-творця, так і для глядача, котрий контактує з його творінням.

Взаємодія митця з глядачем (слухачем, читачем) перетворює обидві сторони: свобода художника сповіщає свободу глядачеві, і обидві свободи постають як вільне спілкування. Роль глядача визначає емоційну цінність твору, детермінує цілі художника та його свободу. Саме в цьому, вважає Ж.-П.Сартр, здійснюється комунікація «свобод», особливий тип передачі емоцій через естетичний об’єкт.

А.Річардс входить в історію естетики як автор теорії емоційної комунікації та емотивної мови. Комунікаційний аспект мистецтва включається А.Річардсом у саму природу естетичного досвіду, який він визначає як ціннісний досвід, що досяг повної гармонії. Вважаючи мистецтво емотивною формою мови та вбачаючи його ціннісну силу в багатоманітності виявів емоцій, А.Річардс ставить комунікацію в залежність від ступеня впливу художнього твору на глядача. Таким чином, художня комунікація, за А.Річардсом, – це просто перенесення емоційного досвіду художника в досвід глядача. Однак, А.Річардс застерігав проти емоційного «зараження», яке позбавляє досвід глядача його власної цінності – збудження й гармонізації емоцій. Визнаючи домінуюче позицію художника в процесі художньої комунікації, А.Річардс обстоює й певне право глядача на свободу.

Теорія комунікації Дж.Г.Міда (в т.ч. художньої) будується на принципі інтеракції (взаємодії), тобто обміні значеннями, діяльністю та іншими формами суспільної активності індивідів, у ході якого досягається їх єдність. Проблематика власне художньої комунікації вирішується Дж.Г.Мідом у контексті концепції «жесту». Під жестом Дж.Г.Мід розуміє найрізноманітніші рухові вияви людського організму – рух руки, міміку, слово, «вокальний жест» тощо. Жест – це індивідуальна дія, початок і відправна точка взаємодії, оскільки вказує на щось, що має символічний смисл. Звернувши увагу на символічну, знакову природу комунікації, Дж.Г.Мід підкреслює, що комунікація являє собою перетворену, скорочену й символічно представлену форму діяльності, зашифрований у символах соціальний акт. Визнання символічної природи художньої комунікації («символічний інтеракціонізм») приводить Дж.Г.Міда до

релятивізації соціальної дійсності, а також до особливої форми її суб’єктивізації.

Порушену Дж.Г.Мідом проблему символу в комунікації, зокрема, в контексті