від відчуття до розуму. Спираючись на аналіз чуттєвого споглядання, розсудку, здібностей, судження та розуму, Кант розкриває творчу самодіяльність через продуктивну уяву та трансцендентальну аперцепцію, які є з'єднувальними ланками між чуттєвим і раціональним ступенями пізнання. Кант розкриває субординацію між такими пізнавальними здатностями, як розсудок, судження та розум, показує роль розуму у виведенні загальних понять, його здатність до творчої продуктивної уяви. Він доходить висновку, що нове знання виникає на основі універсального відношення діяльності і духовної культури людства. Незважаючи на те, що творчий процес у Канта — це синтез апріорно заданих категоріальних структур та чуттєвого споглядання, він своєю філософією дав значний поштовх розвитку філософської думки. Кантівські ідеї були розвинені в філософії Фіхте, Шеллінга, особливо Гегеля.
Найбільш глибоку розробку проблем творчості знаходимо в працях Г.В.Ф.Гегеля (1770—1831 pp.). Підхід Гегеля до творчості можна умовно розділити на два, хоч і тісно взаємозв'язаних, але, до певної міри, окремих зрізи: а) розробка проблем свідомості, гносеології, діалектичної логіки, діалектики взагалі; б) безпосередній аналіз теоре-тико-творчої проблематики в його лекціях з естетики. Гегель у "Феноменології духу", "Лекціях з історії філософії", "Науці логіки" та ін. розкриває культурно-історичні основи творчої рефлексії, процес творення нового знання, в якому кожний новий етап — новий категоріальний рівень ("буття" — "сутність" — "поняття"), аналізує стадії формування духовної культури: індивідуальну свідомість (свідомість, самосвідомість, розум); суспільну свідомість (мораль, освіченість, моральність), форми абстрактної свідомості (релігія, абсолютне знання). Творчу силу, здатність до творення Гегель переносить у сферу абстрактного, позасвідомого, надприродного. Такою властивістю він наділив Абсолютну ідею, яка є "вічною творчістю, вічною життєвістю". Абсолютна ідея — це творче начало природи та людини, і як така вона є суб'єктом творчості. Творення — це діяльність Абсолютної ідеї, від якої залежить і якою спрямовується вся творчість людини запевняє Гегель.
Гегель ототожнює поняття "розвиток" і "творчість". Разом з тим він звертає увагу на суттєві характеристики творчості: примат ідеального над матеріальним у культурно-творчій діяльності людини та обмеженість свободи творчої діяльності об'єктивною необхідністю. Гегель розглядає творчість як діяльність, що народжує світ. Діяльність проявляється як самодіяльність, тобто як діяльність, що виникла на грунті внутрішніх протилежностей.
Великий потенціал для творчості, усвідомлення її механізму має формулювання Гегелем законів і категорій діалектики, практичне застосування їх до аналізу історико-філософського процесу, освоєння філософського знання взагалі. В гегелівській діалектиці розвинуто вчення про діалектичне заперечення, діалектику розуму і розсудку, "зняття", "збереження" і "становлення" (як наслідок суперечностей між знанням і предметом, суб'єктом і об'єктом), про відчуження і свободу, відношення між формальною і діалектичною логікою, методологічне і світоглядне мислення. Гегель у "Феноменології духу" зробив підхід до розкриття сутності праці. Він відзначив, що істинне буття людини є її дія і праця рівною мірою — як результат роздвоєння, так і його подолання. Працю він розглядає як вияв сутності людини. Між тим він бачив лише позитивну сторону праці і зовсім не показував її негативних аспектів.
Проблема творчості перебуває в центрі уваги Гегеля в його лекціях з естетики. В них, зокрема, ставляться такі проблеми, як свобода художньої творчості, соціальні функції мистецтва, стимулюючі фактори мистецтва; потреба в творчій діяльності як у сфері мистецтва, так і в сфері будь-якої дії та знання витікає з прагнення людини духовно усвідомити внутрішній і зовнішній світ, уявити його як предмет, у якому вона впізнає своє власне "я". Гегель поділяє погляди своїх попередників Шеллінга, Авг.Шлегеля та ін. на природу генія, таланту. Визначальною характеристикою таланту є творча фантазія, яка має характер інстинктоподібної діяльності. Гегель заперечує природний талант до наукової діяльності, стверджуючи, що немає специфічно наукового таланту.
Поряд з цінними ідеями, положеннями щодо творчої діяльності філософія Гегеля має також і принципові недоліки. Гегель не виділив тієї основи, завдяки якій з'являлися ті або інші системи, ідеї, завдяки чому ідеям надавалось те або інше соціальне забарвлення. Ігноруючи економічні, соціальні, політичні фактори, Гегель прагнув розкрити творчість як іманентну властивість людського буття.
Повною протилежністю філософії Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля в підході до проблем творчості є антропологічна філософія Л.Фейербаха. Визначальним у концепції Л.Фейербаха є зорієнтованість творчості на реальне буденне життя людини. Л.Фейербах розглядає творчість не лише в логіко-гносеологічному аспекті, а й прагне охопити її в єдності духовних (чуття, розум, душа) і життєвих явищ (воля, са-моздійснення, потреба, енергія, потяги і т.д.). Основою творчої самодіяльності є матеріально-чуттєва діяльність людини і природи. Процес творчості здійснюється через синтез чуттєвого буття, безпосередньо предметного світу, мислення, розуму. Синтезуючим началом, об'єднуючим універсальним фактором розуму і чуттєвого світу є людина.
У процесі творчості Л.Фейербах виділяє два взаємопов'язаних напрямки: предметно-чуттєве буття людини та спілкування між людьми. Взагалі, проблема діалогу в концепції творчості Л.Фейербаха посідає помітне місце. Лише через діалог "Я" і "Ти", з допомогою людського спілкування, через співтворчість здійснюється певний розвиток та розкриття талантів, творчих сил людини. Принципи людського спілкування Л.Фейербах орієнтував на необхідність перегляду взагалі концепції творчості. Вказуючи на продуктивність, плідність ідей про спілкування між людьми, доречно зауважити, що саме в цьому питанні Л.Фейербах залишився на рівні ідеалістичного розуміння суспільних відносин та психолого-індивідуально-чуттєвих відносин між людьми. Л.Фейербах надавав особливого значення розвитку індивідуальних творчих сил людини, створив концепцію сутнісних сил людини. У відповідності до неї Л.Фейербах вбачав процес самореалізації людини в універсальному, цілісному розвитку її, всебічному розгортанні всіх сутнісних сил. Таким чином, Л.Фейербах по-новому підійшов до проблеми творчість, зробив особливий акцент на