що спонукають людину до участі в конфлікті. Зовнішня позиція — соціально та особистісно прийнятне, коректне мотивування, яке не соромно пред'явити протилежній стороні;
— конфліктна ситуація. її породжує суперечність, що спонукає сторони до конфліктної взаємодії. Конфліктна ситуація є основою проблеми. Суб'єктивний образ конфліктної ситуації містить уявлення про себе у конфлікті, опонентів, ситуацію, в межах якої розгортається конфліктна взаємодія. Людина не тільки реагує на ситуацію, вона визначає її для себе;
— інцидент. Йдеться про дію, спрямовану на ініціювання конфлікту. Він може існувати як у зовнішній формі (сварка), так і у внутрішній, психологічній (людина або усвідомлює існування конфлікту, або просто емоційно його переживає);
— об'єкт конфлікту. Ним є об'єктивна причина, через яку опоненти вступають у боротьбу;
— предмет конфлікту. Це внутрішня причина, наприклад особиста неприязнь опонентів;
— розвиток і розв'язання конфлікту. Йдеться про вироблення підходів (аналіз проблеми, пошук варіантів її розв'язання та ін.) до налагодження міжособистісної взаємодії, основою якої є стратегія “виграти — виграти”.
Оскільки в конфліктах беруть участь окремі особи, які представляють не власні інтереси, а інтереси групи, то опоненти, вступаючи в конфлікт, мають різну “вагу” і “силу”, від яких залежить ймовірність перемоги.
Типологія конфліктів. Пізнання соціально-психологічної сутності міжособистісних конфліктів полегшує їх класифікація (типологія) за різноманітними ознаками. Єдиної загальноприйнятої класифікації конфліктів не існує, що зумовлено різноманітністю форм їх прояву, відмінностями характеру і перебігу, неоднаковими наслідками тощо. Найчастіше під час класифікації обирають найхарактернішу ознаку (табл. 6).
Конфлікти між двома учасниками (діадні конфлікти) є найпоширенішим типом міжособистісного ділового, емоційного конфлікту. Як його опоненти, постають дві особи, кожна з яких є суб'єктом — носієм певних цінностей, інтересів, думок. Діадний конфлікт, як правило, є емоційно запальним, напруженим, перебігає у відкритій формі. Він виникає переважно на основі особистих симпатій — антипатій. Однак емоційні стосунки людей у групі переплетені з діловими, кар'єрними та іншими інтересами. Конфлікти між особистістю і групою проявляються як суперечність між очікуваннями або вимогами особистості й сформованими в групі нормами поведінки.
Таблиця 2
Типологія міжособистісних конфліктів
Основа, прикметна ознака | Види конфліктів | Загальна характеристика
Особливості спілкування | Комунікативні | Непорозуміння у передаванні та сприйманні інформації: відсутність або нестача інформації; хибна інформація; відмінності у розумінні важливості інформації; відмінності в інтерпретації інформації; відмінності в порядку та способах оцінювання інформації та ін.
Інтерактивні | Конфлікти, викликані особливостями взаємодії: виразні емоції; хибне тлумачення та стереотипність мислення; відсутність зворотного зв'язку; часто повторювана негативна поведінка; відмінності в критеріях оцінювання ідей та поведінки тощо
Джерело виникнення | Ділові | Основою ділового конфлікту є конкретна об'єктивна причина, пов'язана з предметно-діловими розбіжностями
Службово-комунікативна спрямованість | Емоційні | Джерелами емоційних конфліктів переважно є особистісно-прагматичні інтереси опонентів, їх психологічна несумісність
Вертикальні | Виникають між різними ієрархічними рівнями (“працівник — керівник” чи навпаки, залежно від того, хто є ініціатором конфлікту)
Тривалість перебігу | Горизонтальні | Між рівними за службовим становищем співробітниками (“працівник — працівник”). За таких умов ініціатива у конфлікті може спрямовуватися від одного або іншого працівника чи від обох одночасно
Короткочасні | Найчастіше вони є наслідком
взаємного непорозуміння чи помилок, що швидко усвідомлюються
Затяжні | Пов'язані з глибокими морально-психологічними травмами чи з об'єктивними труднощами
Функціональне навантаження | Конструктивні | Суперечності торкаються
принципових питань, проблем
життєдіяльності групи та індивідів, розв'язання яких виводить колектив на вищий рівень функціонування, стимулює активність кожного. Конфлікт об'єктивує джерело суперечності, сприяє його усуненню
Деструктивні | Їм властива тенденція до розширення та ескалації. Такі конфлікти нерідко стають незалежними від причин, що їх породили. Можуть тривати навіть тоді, коли ці причини вже вичерпані. Вони призводять до негативних наслідків: породжують чутки, знижують ефективність праці та ін.
Емоційна сила впливу на учасників конфлікту | Сильні | Зачіпають соціальний статус, престиж, гідність особистості
Обсяг впливу | Слабкі | Не зачіпають гідності і честі людини
Широкі | Зачіпають інтереси багатьох людей
Локальні | Не виходять за сферу інтересів сторін конфлікту
Причини виникнення конфліктів. Серед універсальних причин виникнення конфліктів, пов'язаних із психологічними та соціально-психологічними особливостями учасників міжособистісної взаємодії, виокремлюють:
— ціннісні чинники. Йдеться про принципи, які людина проголошує чи відкидає, особистісні системи переконань, вірувань тощо;
— особливості відносин, пов'язані з наявністю (відсутністю) почуття задоволення від взаємодії. При цьому враховується основа, сутність відносин, баланс сили, значущість їх для себе й інших, тривалість, сумісність — несумісність сторін та ін.;
— поведінкові чинники. До них належать обмеження інтересів, невизнання самооцінки партнера, егоїзм, безвідповідальність, несправедливість, скептицизм, загострена увага на дрібницях,
рубість, тиск тощо;
— особистісні властивості. В основі їх — незнання характерологічних, психологічних властивостей іншої особи;
— неправильне тлумачення думок, вчинків. Спричинює його дефіцит неформального спілкування, внаслідок чого виникає поверхове уявлення про співрозмовника;
— моральні чинники. Полягають у недотриманні загальноприйнятих моральних норм, переоцінці власних можливостей, недооцінці можливостей інших.
Динаміка конфлікту. Вона залежить від поведінки його опонентів. Оскільки люди неоднаково поводяться в конфлікті, то проблему, що стала предметом суперечностей, можна розв'язувати як у формі поради, прохання тощо, так і у формі корінної ломки взаємин. Кожна форма перебігу конфлікту пов'язана зі специфічними поведінкою й взаєминами людей. На стадії прихованої напруженості дуже важливо своєчасно усвідомити ситуацію як конфліктну. Йдеться про момент усвідомлення, що суперечність звичними методами не розв'язати. Таке усвідомлення передбачає відмову від усіх стратегій й форм поведінки, що не відповідають стану конфлікту, і залучення запасу стратегій поведінки, які сприяють розв'язанню проблеми. Під час відкритого конфлікту кожна