Суттєвими ознаками комунікації виступають її антропоцентричність, мовний та соціальний характер, спосіб взаємодії, інформаційність, діяльність, ментальність, емотивність, етнічність. Вона забезпечує такі функції, як обмін та передача інформації, участь у пізнавальній діяльності, оформлення соціалізаційних процесів особистості, структурація взаємодії між членами суспільства у рамках різноманітних сфер діяльності та між ними.[105:13]

Усвідомлюючи провідну роль комунікації у забезпеченні життєдіяльності суспільства взагалі та його членів зокрема, мовець прагне до максимального досягнення успішного спілкування, до глибокого розуміння комунікативних процесів, до вільного володіння комунікативними механізмами взаємодії та взаємовпливу комунікантів.[105:5]

Однією із її найважливіших проблем є проблема постійної участі мовця у безперервному комунікативному процесі. Необхідно знати, які одиниці створюють комунікативний простір, які рівні репрезентують, які поза комунікативні та позамовні фактори на них впливають, які характеристики вони мають у часовому та просторовому вимірах, яку роль вони відіграють у формуванні соціальної пам’яті та у суспільстві. Лінгвістична теорія дискурсивного континууму готова відповісти на ці запитання. Вона розглядає спілкування як складну динамічну надсистему, однією із систем якої є мова. Вона є формою реалізації та існування комунікативного простору, що складається із сукупності дискурсивних континуумів. Кожен із них є сукупністю дискурсів, які, у свою чергу, формуються із дискурсивних рядів. Дискурсивні ряди формуються із окремих дискурсивів, або комунікативних подій чи актів. Лінгвістична теорія дискурсивного континууму верифікується за допомогою континуумного егоцентричного методу. Цим методом досліджується ієрархія одиниць комунікації. [105:5-6]

Спілкуючись не один раз у рамках дискурсів (газетний, політичний, літературний, кіно-дискурс, побутовий, Інтернет-дискурс, освітній, туристичний), ми стаємо учасниками дискурсивних рядів: індивідуальних та інституційних. Дискурсивні ряди складаються з окремих комунікативних ситуацій, або дискурсивів. Для реалізації дискурсивів важливу роль відіграють соціокультурні та когнітивно-психологічні характеристики мовця, його стиль породження та розуміння мовлення, його текст, середовище спілкування, комунікативні стратегії і тактики [105:40].

Хронотопна система політичної комунікації передбачає встановлення системи політичних жанрів, обумовлених часом, місцем, стилем комунікативної діяльності. Складна взаємодія жанрів у системі сучасної політичної комунікації Німеччини реалізується у взаємозв’язках таких жанрів, як журналістське опитування, політичні промови, політичні мас-медіа, інтерв’ю, мас-медіа-повідомлення, аналітичні статті, коментарі, хроніки політичного життя, політичні дискусії, переговори, меморандуми, прес-конференції, нормативні документи, політична реклама тощо. Всі вони як дискурсивні акти або дискурси ви створюють політичні ряди, які займають своє місце у політичному дискурсі дискурсивного континууму.[105:58]

Зростаюче значення питань когнітивної лінгвістики та дискурсознавства, яке забезпечує якісне висвітлення різних аспектів усної та текстової комунікації, а також спрямованість сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення різних типів дискурсу з комунікативно-прагматичної точки зору обумовлюють актуальність різностороннього висвітлення питань політичного дискурсу, одним із яких є узгодження єдиного термінологічного апарату. Мета роботи – окреслити поняття "політичний дискурс" як об’єкт лінгвістичного дослідження, а її завдання – детально проаналізувати існуючі сучасні підходи до його розуміння.

Цей аналіз доцільно розпочати з проблеми номінації. Адже й до сьогодні у вітчизняній лінгвістиці зустрічаємо поняття "політичний дискурс" та "політологічний дискурс". Характер їх вживання зводиться до двох основних напрямків, у яких об’єкт дослідження детермінується:

а) лише як політичний дискурс;

б) водночас як політичний та (або) політологічний дискурс.

Визначити ступінь релевантності зазначених понять можна за допомогою словникових дефініцій термінів "політика", "політик", "політологія", "політолог". Згідно останніх, політика – це:

1) вид людської діяльності, пов’язаний із завоюванням та здійсненням влади, насамперед державної; [110:334]

2) мистецтво управління державою (Politik – Kunst der Staatsverwaltung. a) auf die Durchsetzung bestimmter Ziele bes. im staatlichen Bereich u. auf die Gestaltung des цffentlichen Lebens gerichtetes Handeln von Regierungen, Parlamenten, Parteien, Organisationen; b) taktierendes Verhalten; zielgerichtetes Vergehen);[123:1222]

3) від гр. politike – державні і суспільні справи; організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, в межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади індивідами і соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб Звідси,"політичний"– той, що стосується сфери управління державою ("politisch" [Fr. politique < lat. politicus < griech. politicos = die Bьrgerschaft, Staatsfervaltung betreffend]: 1. die Politik betreffend. 2. auf ein Ziel gerichtet, klug und berechnend) [123: 1223], а “політик”– людина, що працює у даній сфері та займає певну політичну посаду, здебільшого як член однієї з політичних партій ("Politiker" [lat. politicus < griech. politicos = Staatsmann] – jmd., der (meist als Mietglieder einer Partei) ein politisches Amt ausьbt) [123: 1222].

Семантичне поле терміну "політологія" окреслюють наступні означення:

1) Політологія – наука про закономірності розвитку політичного процесу, про функціонування політичної системи і влади, про сутність, форми і методи діяльності суб’єктів політики [45:122 ].

2) Політологія – наука, об’єктом якої є політика та її взаємовідносини з особистістю і суспільством, котра займає одне з провідних місць у сучасному суспільствознавстві. Синонімами даного поняття є терміни "політична наука", "наука про політику", "політична соціологія" [45:125 ].

Звідси,"політолог"– фахівець з вивчення сфери політичних відносин [45:125 ].

Згідно фахової специфіки, дискурси прикріплюються до відповідної сфери, галузі чи виду діяльності [27:80]. Як переконливо свідчать вищенаведені дефініції, і політика, і політологія потенційно мають право на власний дискурс. Якщо розглядати їх у вузькому розумінні, то політичний дискурс – це дискурс політиків--професіоналів, головна мета якого переконати аудиторію.[62:9] а політологічний дискурс –це дискурс науковців-політологів. А оскільки об’єктом нашого дослідження є саме діяльність політиків, відображена в новинах, то й оперуватимемо ми виключно поняттям "політичний Інтернет-дискурс".

Поширені