l.Das wirtschaftliche Wachstum ist robust und steht auf soliden Fundamenten. Der begonnene Aufschwung setzt fort. Die Preise bleiben stabil.

1a. Ich teile mit, dass das wirtschaftliche Wachstum robust <ist> und auf soliden Fundamenten <steht>. Ich erklдre, dass der begonnene Aufschwung <fortsetzt>. Ich konstatiere, dass die Preise <stabil> bleiben.

2. Die Zusammenarbeit zwischen Bund und Lдndern hat sich in mehr als 50 Jahren im Prinzip bewдhrt.

2a. Ich konstatiere, dass die Zusammenarbeit zwischen Bund und Lдndern sich in mehr als 50 Jahren im Prinzip bewдhrt <hat>.

3. Die Erweiterung der Europдischen Union ist unsere nдchste groЯe Aufgabe.

3a. Ich erklдre, dass die Erweiterung der Europдischen Union unsere nдchste groЯe Aufgabe <ist>.[54:12 ]

Вищенаведені приклади 1, 2, 3 об'єднані межами текстового жанру урочистого звернення федерального канцлера до широких кіл громадськості в межах політичного дискурсу. В них спостерігаються, по-перше, збіг логічного та граматичного суб'єктів; по-друге, відсутність семантичного агенса в плані змісту висловлювань, яка компенсується імпліцитною присутністю автора промови, зумовленою контекстом і фоновими знаннями аудиторії. Приклади 1а, 2а, За трансформують потенційного "Я" - суб'єкта в експліцитну пропозиційну установку мовця, тобто модус даних висловлювань.

На наш погляд, мовець як явище матеріальної дійсності має повне право претендувати на термінологічне визначення прагматичного суб'єкта, але з позицій теорії дискурсу. Інакше кажучи, між поняттями "автор" та "прагматичний суб'єкт висловлювання" можливо поставити знак рівності, якщо вони перебувають в межах великого зв'язного тексту, що належить певній дискурсивній формації. Речення з суб'єктом "Я" є основним експліцитним або імпліцитним фокусом такого дискурсу та суттєво відрізняються від речень з суб'єктом "не-Я". Ця розбіжність виявляється в тому, що, по-перше, "Я" - суб'єкти не встановлюють референцію до навколишньої реальності – вони виконують функцію індивідуалізації. По-друге, Ego мовця не належить до області змісту його висловлювань, а лише "задає межі світу як центр одиничної перспективи світосприйняття", що спричинює певні семантичні, логічні і граматичні обмеження в таких реченнях. По-третє, "Я" - суб'єкти не потребують пресупозиції існування, тобто екзистенція мовця підтверджується самим фактом його мовлення. Базуючись на вищевикладених специфічних особливостях, можливо припустити, що саме речення з "Я"-суб'єктом є тим самим когнітивним мостом, який з'єднує поняття позамовного суб'єкта концептуальної картини світу і його синтаксичну реалізацію в мовній системі. Перформативні і прагматичні особливості речень з "Я"-суб'єктом фактично є доказом ізомор-фності філософського поняття "суб'єкт" і його логіко-граматичної маніфестації у німецькій мові політичного дискурсу [54:14].

2.2. Домінантність як соціолінгвістична категорія

У переважній більшості лінгвістичних досліджень, пов’язаних з вивченням асиметрії комунікативних відносин, домінантність розглядається як соціолінгвістична категорія , а саме, вивчається нерівність комунікантів з точки зору таких соціолінгвістичних факторів як статус та його складові – вік, стать, расова належність, соціальне та економічне становище. [74:53]. Погоджуючись з твердженням Дж. Бурґун про те, що “статус визначає позицію особистості в ієрархії” [15:306], ми вважаємо, що статус, безперечно, є супутником влади, так званим “трампліном” для досягнення все нових, вищих її рівнів, таким чином, статус стимулює створення умов для виникнення домінантності.

Проте, нас цікавлять ті аспекти домінантності, що включають комунікативну нерівність як авторитарність одних учасників по відношенню до інших, їх привілейований доступ до дискурсу. А особливо здатність таких завідомо владних продуцентів не лише впливати на когнітивне світосприйняття реципієнтів, а й змінювати їх ментальні репрезентації дійсності на свій кшталт. Домінантність у цьому сенсі передбачає не просто (ре)продукцію владних відносин, вона безпосередньо існує у концептуальному просторі влади, є її (влади) дискурсивним відображенням.

Крім того, домінантність – динамічна інтеракціональна сутність, яка є характерною рисою будь-якої мовленнєвої взаємодії. Йдеться про домінантність мовця (продуцента) над слухачем (реципієнтoм), запитувача над відповідачем, інтерв’юера над опитуваним, активного учасника інтеракції над пасивним і т. ін. Тому вважаємо доцільним вивчення не лише аргументативних здатностей домінування, а й формально-структурної організації мовленнєвої взаємодії, що викриває та ілюструє динамічні властивості інтеракціонального прояву домінантності. Так, ми виділяємо два тісно пов’язані та взаємообумовлені типи домінантності в офіційному дискурсі політичних передвиборчих дебатів: інтеракціональну домінантність (ІД) та риторичну домінантність (РД). (Тут і далі РД). Жодна з них не існує окремо, а, навпаки, визначає та передбачає динаміку одна одної. Лише їх різнорівневі прояви – ІД виявляється на інтеракціональному рівні негайної мовленнєвої взаємодії, а РД – на рівні підібраних комунікантами мовних одиниць, – змушують нас умовно розділити їх на дві окремі категорії для дослідження, аби уможливити конверсаційний та лінгвістичний аналіз їх вияву.

Таким чином, наш підхід до вивчення домінантності передбачає розміщення цієї категорії в концептуальний та дисциплінарний трикутник, який пов’язує когницію, суспільство та дискурс. По-перше, домінантність належить до символічної сфери сприйняття та інтерпретації, системи вірувань та установок, а, отже, пов’язана з процесами, що охоплюють людську когницію. По-друге, домінантність, безсумнівно, є явищем соціального плану, оскільки передбачає асиметрію групових та особистісних інтересів, нерівноправність доступу до дискурсу та комунікативної компетенції, символізує соціальні проблеми та протиріччя. По-третє, домінантність – лінгвістично релевантне явище, тому що встановлюється, (ре)продукується та проявляється у комунікації за допомогою мовних засобів та дискурсивної реалізації.

Тому для розгляду