Ми вважаємо доцільним проводити аналіз домінантності в політичному дискурсі, враховуючи тривимірну концепцію дискурсу, запропоновану Н.Феарклау у його праці “Мова та влада” [126: 23]:

Рис.1.2. Стратифікаційна модель дискурсу

Такий підхід дозволяє пов’язати мову та соціальний контекст і полегшує створення сполучної ланки між текстами й контекстами, між лінгвістичним та соціальним, між владою та її дискурсним втіленням – домінантністю. Аналізуючи текст, ми не просто розглядаємо процеси продукування та інтерпретації, а й аналізуємо відносини між текстами, процесами та їх соціальними параметрами – як безпосередніми параметрами ситуативного контексту, так і віддаленими параметрами інституціональних i соціальних структур.. З цього приводу цілком слушним є зауваження Т.А. ван Дейка про те, що комуніканти взаємодіють “як чоловіки й жінки, білі й чорні, старі й молоді, бідні й багаті, лікарі й пацієнти, вчителі й студенти, друзі й вороги, китайці й нігерійці, і так далі; і все це відбувається в комплексних комбінаціях згаданих соціально-культурних ролей та сутностей. Н. Феарклау уможивлює не лише розмежування поняття домінантності та концепту влади, а й допомагає визначити комунікативні стратегії вербального домінування в інтеракції, що відіграють певну роль у репродукційних процесах відносин дискурс – домінантність – влада (Рис. 1.3.) :

Рис. 1.3. Модель відносин “дискурс – домінантність – влада”

Ми ж вважаємо, що поняття «домінантність» та «влада» не є ідентичними, а тому повинні бути чітко розмежовані.

Досить незначна кількість вітчизняних досліджень присвячена вивченню соціолінгвістичної природи комунікативної нерівності. Домінантність відома як “домінування” [74: 53], і розуміння її спирається на одне із фундаментальних положень інтеракціональної соціолінгвістики, а саме: комплексність умов взаємодії учасників комунікації обумовлює механізм зміни ролей. [113:71]. Традиційно домінантність розглядалась як психологічний та соціальний феномен [11:136]. І лише КАД вперше застосовує до вивчення домінантності методи лінгвістичного аналізу.

У руслі КАД трактування домінантності (dominance, domination) в тій чи іншій мірі обов’язково пов’язане не просто з комунікативною, а й з соціальною нерівністю. Зa визначенням Т. А. ван Дейка, домінантність – це “використання соціальної влади елітами, інституціями або групами, результатом якої є соціальна нерівність, що включає політичну, культурну, класову, етнічну, расову та статеву нерівність. Критичний аналіз дискурсу розкриває структури, стратегії та інші властивості тексту, вербальної інтеракції та різноманітних комунікативних подій, що відіграють роль у способах такої репродукції” [134: 367]. “Дискурсивне домінування, - продовжує він, - означає контроль над текстом та усним мовленням, а, значить, і над розумом слухача, який здійснюється в інтересах владарюючих, проти інтересів безвладних, і тому результатом його є соціальна нерівність” [134: 367].

Таким чином, ми приймаємо наступне робоче визначення домінантності:

Домінантність – це динамічна інтерактивна категорія соціолінгвістичного та прагматичного характеру, природним середовищем якої є діалогічна взаємодія як цілеспрямована соціальна діяльність та невід’ємний компонент людської взаємодії. Ядром домінантності є мовні засоби вербалізації концепту влади, а периферійна зона включає дискурсивне втілення асиметричних комунікативних відносин.

2.3. Типи дискурсивної домінантності

Домінантність – це динамічна інтерактивна категорія соціолінгвістичного та прагматичного характеру, природним середовищем якої є діалогічна взаємодія як цілеспрямована соціальна діяльність та невід’ємний компонент людської взаємодії. Ядром домінантності є мовні засоби вербалізації концепту влади, а периферійна зона включає дискурсивне втілення асиметричних комунікативних відносин.[115:237]

Ієрархічність дискурсу є визначальним фактором у встановленні типів домінантності: інтеракціональної та риторичної. Інтеракціональна домінантність виявляється на рівні організаційної структури інтеракції (чергування реплік, розподіл мовленнєвого часу тощо) і реалізується в політичних дебатах шляхом використання стратегій інтеракціонального контролю. Риторична домінантність виявляється на рівні вербального оформлення інтеракції як мовна субстанція переконуючого змісту, що ґрунтується на семантичних моделях маніпулювання інформацією.

Інтеракціональна домінантність у політичних дебатах обумовлена специфікою ментальних репрезентацій конвенцій мовленнєвої взаємодії у когнітивному просторі індивіда та особливостями організації сукупних знань про феномени екстралінгвістичної природи – просторово-часові параметри комунікативної ситуації та її учасників.[115:138]

Риторична домінантність – це результат стратегій аргументації та маніпулятивного мовленнєвого впливу на поліреципієнта з метою досягнення власної політичної влади. Тексти політичних дебатів, за допомогою яких мовці добиваються риторичної домінантності, спрямовані на когнітивне конструювання в ментальних системах слухачів образу майбутнього президента, що співпадає з образом політика-мовця. Ці образи ідентифікуються за рахунок концептуальних моделей онтологічного, аксіологічного та прагматичного планів.[116:18]

В аргументативному діалозі Інтернет-новин використовуються основні комунікативні стратегії риторичної домінантності, а саме: стратегії позитивної самопрезентації та негативної презентації опонента. Ці стратегії використовуються мовцями згідно онтологічних та аксіологічно-прагматичних моделей, що відображають дві основні опозиції політичного дискурсу: Ich (Wir) :: Er (Sie); Positiv :: Negativ. Для лінгвістичної реалізації цих стратегій мовцями використовуються стилістичні та синтаксичні прийоми компресії або експансії інформативної структури речення; оцінна лексика; протиставні конструкції; дейктичні та анафоричні конфігурації.

Висловлювання з вербалізованою домінантністю належать до таких ілокутивних мовленнєвих актів як репрезентативи, директиви та комісиви, виключаючи, однак, вживання експліцитного наказу або менасива. Комплексна перлокутивна мета висловлювань, в яких досягається домінантність одного із мовців-політиків. Таким чином, домінантні мовленнєві дії мовця-політика спрямовані на досягнення інтеракціональної домінантності як проміжної мети. Прототипні когнітивно-інтеракціональні моделі стереотипної ситуації політичних дебатів обмежують можливість вживання директивів з конкретними ілокутивними функціями та обумовлюють деякі структурно-семантичні особливості реалізації в них директивів з допустимими ілокутивними функціями – непрямих мовленнєвих актів,