Політичні діячі змагаються між собою за можливість нав’язування власної версії бачення реальності. Такий діалог ні в якому випадку не є симетричним, тому що позиції мовців-політиків та слухачів-публіки не є рівноправними, він відбувається не лише у соціально-когнітивному просторі влади, а й породжує її встановлення та існування.

Виходячи з припущення про те, що політики вже володіють певним рівнем влади – у вигляді доступу до засобів масової інформації та високого соціально-економічного становища, ми вважаємо, що всі інтеракціональні та вербальні дії мовців відбуваються у концептуальному просторі ‘влади’, і лише неосяжна варіативність її проявів у вигляді домінантності створює можливості для лінгвістичного дослідження.

Згідно зі словниковим визначенням, “влада – це здатність та можливість справляти визначальний вплив на діяльність, поведінку людей за допомогою будь-яких засобів волі, авторитету, права, насилля (батьківського, державного, економічного та ін.), політичного панування, системи державних органів” [81: 232].

Проте нас цікавлять ті властивості влади, що є важливою передумовою встановлення соціального контролю за допомогою дискурсу, і включають процеси контролю як над самим дискурсом, так і над його організацією, тобто у фокусі нашої уваги є домінантність як дискурсивне втілення влади. Ще М. Фуко стверджував, що “влада не є еквівалентом традиційних соціополітичних концептів, які існують під тим же іменем, тому що вона завжди пов’язана з дискурсом” [15: 27].

Ми також погоджуємось із твердженням Н. Феарклау, що домінантність як дискурсивне відображення влади “фігурує на рівні особливої дискурсної практики, де суб’єкти розміщені таким чином по відношенню до інших, що деякі з них спроможні інкорпорувати дії інших у свої власні і, таким чином, зменшувати автономну дієву спроможність останніх” [47: 24].

Оскільки матеріалом нашого дослідження є політичний дискурс Інтернет-новин, а він, як відомо, широко використовується – політиками, журналістами, письменниками, режисерами, вченими та іншими групами, які встановлюють відносини влади на основі “символічного капіталу”, ми робимо припущення, що вони володіють відносною свободою, а, отже, і відносною владою у прийнятті рішень про вибір та використання дискурсивних дій. Ці дії знаходяться у межах їх влади – вони визначають теми, стиль та мовне оформлення. Cимволічна влада дає змогу її власникам визначати хід публічних дискусій, впливати на топікальну релевантність, контролювати кількість та тип інформації, тобто домінувати. Вони є виробниками громадських знань, вірувань, відношень, норм, цінностей, моралі та ідеології [31:22]. Виходячи з цього, ми припускаємо, що володіння технологіями використання властивостей та стратегій дискурсу і є основним шляхом до досягнення домінантності.

Якщо владу розглядати як потенційні ресурси та можливості, попередньо визначені та задані соціальним контекстом комунікативної ситуації (статус, дистанція, ролі), то домінантність є активним та дієвим використанням цих можливостей (стратегії та практики дискурсу). Наше диференційоване бачення цих двох понять співпадає з трактуванням Дж. Бургун, яка владу пояснює як “спроможність впливати на інших завдяки можливості контролювати ресурси”, а домінантність відносить “до поведінкових якостей особистості справляти вплив на інших”.

Влада й домінантність, як правило, організовані та інституціоналізовані. [59: 259]. Соціальна, політична та культурна організація домінантності передбачає ієрархію влади: деякі члени домінантних груп та організацій відіграють особливу роль в плануванні, прийнятті рішень і контролюванні відносин та процесів втілення влади. Ці групи називаються ”елітами” або “владними елітами” [59]. Безперечно, що політики, а тим більше ті, що балотуються у президенти, є представниками таких еліт. Особливо важливим для нашої роботи є той факт, що політичні еліти мають особливий доступ до дискурсу. Таким чином, влада й домінантність комунікантів вимірюються ступенем їх доступу та контролю над дискурсом. Важливою ознакою цієї кореляції є не тільки те, що контроль над дискурсом є формою контролю над соціальними діями, а також те, що вона означає контроль над менталітетом та “скеровування соціальних репрезентацій” слухачів засобами мови [59]. Сильніший контроль над властивостями тексту та контексту асоціюється з сильнішим впливом, а, отже, з домінантністю.

Висновки до другого розділу

Домінантність проявляється на різних рівнях дискурсу. Зокрема особливості риторичної домінантності простежені в глибинних структурах семантичних моделей значень та інформації, оскільки РД асоціюється з перемогою тих семантичних пресупозицій, що представлені мовцем-політиком у специфічних персуазивних мовних структурах. Таким чином, РД – це результат дії дискурсивних засобів, що спрямовані на переконування Реципієнта у вірності семантичних пресупозицій Продуцента-політика засобами аргументації та маніпулятивного мовленнєвого впливу з метою досягнення соціальної влади.

Інтеракціональна домінантність у політичних дебатах обумовлена специфікою ментальних репрезентацій конвенцій мовленнєвої взаємодії у когнітивному просторі індивіда та особливостями організації сукупних знань про феномени екстралінгвістичної природи – просторово-часові параметри комунікативної ситуації та її учасників.

Риторична домінантність – це результат стратегій аргументації та маніпулятивного мовленнєвого впливу на поліреципієнта з метою досягнення власної політичної влади. Тексти політичних дебатів, за допомогою яких мовці добиваються риторичної домінантності, спрямовані на когнітивне конструювання в ментальних системах слухачів образу майбутнього президента, що співпадає з образом політика-мовця. Ці образи ідентифікуються за рахунок концептуальних моделей онтологічного, аксіологічного та прагматичного планів.

Розділ ІІІ. Прагмасемантичні особливості організації політичного дискурсу Інтернет-новин

3.1. Лінгвістичні механізми, спрямовані на встановлення риторичної домінантності в політичному дискурсі

Принцип представлення інформації залежить від цілей та інтересів мовця-політика i є частиною загальних стратегій