Отже, мас-медіа можуть бути не тільки важливим засобом інформування населення. Досвід показує, що ЗМК активно використовуються владою для політичного маніпулювання.

Зрозуміло, що ідеальних форм організації ЗМК не існує. Очевидно, раціональним є оптимальне співвідношення різних форм залежно від особливостей певної країни, звичайно, у поєднанні з ефективним контролем за діяльністю ЗМК, здійснюваним на правових засадах.

Структура ЗМК в кожній країні може бути різною. Головне полягає в тому, щоб усі вони мали рівні права, а інформаційний простір не був надмірно монополізований. Лише тоді ми зможемо говорити про інформаційну владу як справді рівноправну четверту гілку влади поряд із законодавчою, виконавчою та судовою.

Гіпертекст як нова форма тексту

У роботі “S/Z” Роланд Барт [120:121] описує ідеальну текстуальність, що відповідає сучасному гіпертексту – це текст, створений з блоків слів чи образів, з’єднаних електронно багатьма доріжками, ланцюжками, чи слідами у відкриту, постійно незавершену текстуальність. За Р. Бартом, у цьому ідеальному тексті окремі частини можуть взаємодіяти, однак жодна з них не може перевершити іншу [120:122]. Текст є галактикою визначників, а не структурою визначених, в ньому немає початку, він змінний, ми можемо ввійти в нього через багато входів, жоден з яких не вважається головним.

Мішель Фуко розглядає текст, використовуючи терміни “схеми” і “зв’язки”. В “Археології знання” він вказує на те, що межі книги розмиті, оскільки вона включає посилання на інші книги, інші тексти, інші речення [129:114 ], вона є вузлом у системі, яка складається з посилань. Як майже всі структуралісти та постструктуралісти, Р. Барт та М. Фуко описують текст як світ частин, та силу і статус, які вони набувають в поєднанні, що нині відображається в понятті комп’ютерного гіпертексту.

Термін “гіпертекст” був введений в 1965 році на позначення певного утворення, інформаційних текстів, сполучених між собою за допомогою ключових слів. Однак це поняття зародилося ще у 1945 р: Ванневар Буш описав своє бачення системи поєднання і збереження різного виду інформації, яка б служила додатком до людської пам’яті. В основі цієї ідеї було створення центрального електронного архіву інформації з можливістю поповнення цього архіву користувачами для того, щоб полегшити обробку інформації друкованих та інших важкодоступних джерел, створити інформаційний медіум, який пристосовує подачу інформації до роботи людського мозку, що стрибками рухається від одного факту чи ідеї до іншого на основі асоціативного зв’язку. Гіпертекстом Т. Нельсон називає “непослідовне письмо, текст, що дає читачу великий вибір, та інтерактивний екран, це – послідовність текстів, поєднаних зв’язками, за якими читач визначає свою канву.[133:95] Причому у віртуальному середовищі зв’язки, за допомогою яких створюється траєкторія гіпертексту, набувають більшої ваги, ніж власне тексти.

Існують різні підходи щодо тлумачення і визначення гіпертексту. Ми сконцентруємося на розгляді гіпертексту як тексту, який необмежений лінійним сполученням структурних елементів і може мати довільну, об’ємну, нелінійну, багатопланову структуру. Гіпертекст – це сполучені за допомогою зв’язок тексти, які можуть бути сегментами різних веб-сайтів, причому читач може творити свій текст, вибираючи шлях між доступними йому ресурсами. Таким чином, гіпертекст втілює нову форму інтертекстуальності, яка зумовлена фактором включення в текст вербальних чи невербальних слідів контекстів інших текстів, і перетворює потенційні сполучення на реальні.

Гіпертекст складається з вузлів та зв’язок. Вузол, як правило, представляє один концепт або ідею. Він може містити текст, графіку, анімацію, аудіосупровід та відеофрагменти – вербальну та невербальну інформацію. Це основний носій семантичної інформації. Первинні вузли, що містять зв’язки, тобто пункти, де зв’язки беруть початок, називаються референційними, а ті вузли, де вони закінчуються – референтними [77:18 ]. За допомогою активізації зв’язок на екран виводиться зміст вузла.

Зв’язки, як правило, двобічно направлені і дають змогу повернутися до початкового повідомлення (основного вузла). Зв’язки можуть функціонувати у вигляді довідок (для перехресної референції) або вертикальних сполучень (для позначення ієрархічних стосунків).

У пошуку конкретної інформації в системі гіпертексту читач використовує тактику швидкого читання – браузинг, що забезпечує переміщення між вузлами сітки з маркуванням необхідних фрагментів. Послідовність (сітка) вузлів, через які проходить читач, переглядаючи компоненти тексту, створює гіпертекстовий шлях чи маршрут. Завдяки наявності багатьох варіантів проходження через інформаційні вузли кіберпростору і вибору індивідуального шляху читачами виникло питання “блукання в кіберпросторі” .

За способом існування розрізняють статичні та динамічні гіпертексти. Статичний гіпертекст не змінюється в процесі експлуатації, у ньому читач може фіксувати свої коментарі, які будуть залишатися на одному місці без змін і оновлення з боку автора. Для динамічного гіпертексту зміна є формою його існування.[77:17] Зазвичай динамічні гіпертексти функціонують там, де необхідно постійно поновлювати чи аналізувати потік інформації, тобто у різних формах інформаційних служб та ЗМК [77:17]. Вибір нелінійної структури гіпертексту тісно пов’язаний з когнітивними процесами написання і прочитання різних повідомлень. Теорія семіотики визначає чотири рівні сприйняття матеріалу: лексичний (розуміння значень окремих слів), синтаксичний (визначення зв’язків між членами речення), семантичний (розуміння речень), прагматичний (прагматична інтерпретація тексту залежить від інтеграції його семантичного наповнення і знань читача про навколишній світ). У процесі читання всі рівні перебувають у взаємодії, і їх практично не можна виділити. Ментальна презентація значення тексту відбувається у формі пропозицій (концептів) та зв’язків між ними. Сприйняття від слів до речень, абзаців і цілого тексту – це двосторонній процес, активізація концептів на основі набутих знань та асоціацій, що має нелінійну