Поведінка сучасної культурної дорослої людини є результат двох різних процесів: біологічної еволюції тварин й історичного розвитку людства.

У філогенезі це дві незалежні лінії. Пристосування людини до природи викликає до життя принципово іншу, ніж у тварин, інакше організовану систему поведінки. Ця нова система поведінки формується при досягненні певного ступеня біологічної зрілості, однак без зміни біологічного типу людини.

В онтогенезі ці дві лінії злиті воєдино, дитина одночасно формується і як біологічна істота, і як продукт культурно-історичного розвитку.

Розвиток свідомості в онтогенезі. Поняття вищих психічних функцій.

Засвоєння або присвоєння суспільно-історичного досвіду — специфічно людський шлях онтогенезу, цілком відсутній у тварин. У тварини генетичну основу поведінки складають безумовно-рефлекторні механізми, інстинкти, у ході індивідуального життя вони розвиваються, формуються, пристосовуються до мінливих елементів зовнішнього середовища, це процес «розгортання» спадкоємного досвіду.

Процес засвоєння людського видового досвіду відбувається в індивідуальному житті дитини, у її практичній діяльності, яка опосередковується дорослим.

Найбільш досконало дослідив цей процес Л.С. Виготський у межах культурно-історичної теорії розвитку свідомості, головним принципом якої є історичне розуміння психічних процесів. Виходячи з того, що психіка детермінується трудовою діяльністю, Виготський висуває ідею «психологічних знарядь», які вироблені людством штучно і являють собою елемент культури. Споконвічно вони повернені «зовні», до іншої людини, потім обертаються «на себе», тобто стають засобами керування власними психічними процесами.

Основні положення культурно-історичної теорії такі:

1. При переході від тварин до людини відбулася кардинальна перебудова взаємин суб'єкта з навколишнім середовищем — завдяки використанню знарядь людина здатна оволодівати природою.

2. Здатність до оволодіння природою для самої людини обернулася тим, що вона навчилася опановувати власну психіку — з'явилися довільні форми діяльності або вищі психічні функції.

3. Подібно до того, як людина опановує природу за допомогою знарядь, вона опановує власною поведінкою за допомогою особливих — психологічних — знарядь. Ці психологічні знаряддя — знаки.

Знаки — це символи, що мають певне, вироблене в історії культури значення: мова; різні форми; мнемотехнічні прийоми; алгебраїчні символи; твори мистецтва; діаграми, карти, креслення; умовні знаки тощо

Введення до структури психічної функції знака перетворює її на функцію вищу, опосередковану. Коли людина, наприклад, зав'язує «вузлик на пам'ять», вона сама створює додатковий стимул, опосередковує свою реакцію за допомогою знака, який виступає як засіб запам'ятовування, або психологічне знаряддя. Цей додатковий стимул не має органічного зв'язку із ситуацією, і тому є штучний засіб-знак, за допомогою якого людина опановує поведінкою: запам'ятовує, робить вибір тощо. Створюючи стимули-засоби, людина звільняється від незалежних від неї стимулів-об'єктів. За допомогою знаків людина ззовні створює зв'язки в мозку, керує мозком і через нього власним тілом.

Між нижчими та вищими психічними функціями існують певні відмінності (табл. 5.1).

Знак завжди спочатку є засіб соціального зв'язку, засіб впливу на іншого, і тільки потім він стає засобом впливу на себе. Виші психічні функції — інтеріоризовані відносини соціального порядку.

Таблиця 5.1

Сутність відмінностей між нижчими та вищими психічними функціями

Параметри порівняння | Вищі психічні функції | Нижчі психічні функції

За властивостями | Довільні | Мимовільні

За будовою | Опосередковані | Безпосередні

За походженням | Соціальні | Біологічні

Змінені стани свідомості

Традиційна західна психологія визнає два стани свідомості — сон і неспання. Те, як ми усвідомлюємо зовнішній світ, змінюється протягом дня, змінюється здатність сприймати та обробляти сигнали. Залежність між рівнем активації та ефективністю діяльності описує закон Йєркса-Додсона: поведінка буде ефективною, якщо рівень пильнування буде близьким до деякого оптимуму, він не повинний бути ані занадто високим, ані занадто низьким. При низькому рівні активації готовність суб'єкта до дії поступово знижується, і незабаром він засинає, а при високому — він буде дуже схвильованим, і його поведінка може дезорганізуватися.

Стан неспання, стан екстравертованої свідомості донедавна розглядався науковою психологією як єдиний нормальний аспект, гідний вивчення. Але усе більше психологи й фізики звертаються до східної культури, що розглядає життя в її повноті не як ланцюг явищ, який потрібно пояснити, а скоріше, як невід'ємну частину всесвіту, до єдності якого воно причетне. Ця глобальна єдність осягається через стани медитації і трансу.

До змінених (або незвичайних) станів свідомості відносять такі стани, які виникають під впливом: гіпнозу; медитації; дії наркотиків; наближення смерті.

Навіть поведінка, яка традиційно вважалася анормальною (шизофренія, депресія) все частіше розглядається тепер як спосіб знайти внутрішню рівновагу й уникнути тиску зовнішньої реальності, їх слід розуміти як нормальне вираження внутрішнього світу, а не як «ненормальність» свідомості, яку потрібно усунути. Таким чином, свідомість — це мозаїка станів, що відіграють більш-менш значну роль як у зовнішній, так і у внутрішній рівновазі.

Несвідоме в психіці людини

Неусвідомлені механізми свідомих дій

Несвідомі психічні явища є зворотною стороною свідомості людини.

Усі несвідомі психічні процеси можна розділити на три класи:

неусвідомлені механізми свідомих дій;

неусвідомлені чинники свідомих дій;

«надсвідомі» процеси

Класифікація несвідомих психічних явищ (за Гіппенрейтером)

До неусвідомлюваних механізмів належать:

Неусвідомлені автоматизми — дії чи акти, які відбуваються без участі свідомості.

Неусвідомлена установка — готовність організму або суб'єкта до здійснення певної дії чи до реагування певним чином.

Неусвідомлене супроводження свідомих дій не реалізує дію, як автоматизми, і не підготовляє її, як установка, а саме супроводжує. До нього відносять: мимовільні рухи, тонічні напруги, міміку й пантоміміку, а також вегетативні реакції, які супроводжують дії і стани людини.

Неусвідомлені чинники свідомих дій

Уперше конкретно-психологічне вивчення неусвідомлених чинників свідомих дій розпочав 3. Фройд. Він визначив напрямок розвитку всієї світової психологічної науки XX ст., помістив психологію в центр людської культури. Це