Контраст (одночасний або послiдовний) - змiна iнтенсивностi вiдчуттiв пiд впливом попереднього або супровідного подразника. При одночаснiй дiї двох подразникiв виникає одночасний контраст. Широко вiдомим є явище послiдовного контрасту: пiсля холодного слабкий тепловий сигнал здається гарячим, вiдчуття кислого пiдвищує чутливiсть до солодкого.

Синестезiї - iрадiацiя вiдчуттiв з одного аналiзатора на iнший зі збудженням невластивої даному аналiзатору модальностi вiдчуття. Наприклад, пiд впливом звукiв можуть виникнути свiтловi вiдчуття, колiр може викликати вiдчуття холоду. Деякi композитори (А.М. Скрябiн,    М.К. Чурльонiс), поети (А. Рембо) мали кольоровий слух. Поширена в наш час так звана світломузика базується на злиттi музики та кольору для одержання бiльш сильного естетичного враження, вiдчуття неподiльностi, цiлiсностi музики i кольору.

Чутливість та її вимірювання. Чутливість органа чуття визначається мінімальним подразником, що за певних умов виявляється здатним викликати відчуття. Мінімальна сила подразника, що викликає ледь помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом чутливості. Нижній поріг визначає рівень абсолютної чутливості даного аналізатора. Чим менша величина порога, тим вища чутливість:

Верхній абсолютний поріг — максимальна сила подразника, при якому ще виникає адекватне діючому подразнику відчуття. Подальше ж підвищення сили подразника викликає біль.

За допомогою органів чуття ми можемо не тільки констатувати наявність або відсутність того чи іншого подразника, але й розрізнити їх за силою та якістю. Мінімальне розходження між двома подразниками, яке викликає ледь помітне розходження відчуттів, — поріг розрізнення або диференціальний поріг:

Цей факт був встановлений французьким вченим П. Бугером, підтверджений і уточнений німецьким психофізиком Е. Вебером, і тому отримав назву: закон Бугера - Вебера.

Уважно досліджуючи залежність, яка існує між змінами сили подразників, що впливають на органи чуття, і відповідними змінами суб'єктивної величини відчуттів, німецький учений Г. Фехнер встановив закон, відповідно до якого зміна сили відчуття пропорційна десятковому логарифму зміни сили подразника, який впливає на орган чуття.

Органи чуття мають властивість пристосування, чи адаптації до умов, що змінилися, причому ця адаптація відбувається в досить значних межах. Тому пороги відчуттів не є постійні, вони здатні змінюватися при зміні умов сприймання.

Адаптація — зміна чутливості органів чуття внаслідок дії подразника. Виділяють такі види адаптації:

адаптація як повне зникнення чутливості при впливі незмінного подразника:

притуплення чутливості під впливом сильного подразника,

підвищення чутливості під впливом дії слабкого подразника.

Чутливість змінюється також внаслідок взаємодії відчуттів і сенсибілізації. Взаємодія відчуттів — зміна чутливості аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття. При цьому існує загальна закономірність: слабкі подразники іншої модальності підвищують, а сильні — знижують чутливість аналізатора. У першому випадку діє механізм іррадіації подразнення, у другому — механізм концентрації.

Підвищення чутливості в результаті взаємодії й тренування називається сенсибілізацією. Так, текстильники розрізняють до 40 відтінків чорного кольору, звичайна людина — тільки 2-3.

Поняття про сприймання. Загальні особливості та види сприймання. Індивідуальні відмінності у сприйманні людей

Сприйняття — психiчний процес вiдображення у свiдомостi людини предметiв та явищ в цiлому, тобто в сукупностi їх властивостей, при безпосереднiй дiї на органи чуття. Сприйняття — це синтез комплексу наявних вiдчуттiв з уявленням.

Класифікація сприйняттів

У вiдповiдностi з формами iснування матерiї:

сприйняття простору;

сприйняття часу;

сприйняття руху.

В залежностi вiд аналiзаторiв, що беруть участь у сприйняттi:

зоровi;

слуховi;

дотиковi;

кiнестетичi;

нюховi;

смаковi.

Рiзнi види сприйняттів рiдко зустрiчаються у чистому виглядi. Зазвичай, вони комбiнуються, внаслідок чого виникають складнi види сприйняття.

За складнiстю:

простi;

складнi.

За ступенем залученостi уваги та вольового зусилля (в залежностi вiд ступеня цiлеспрямованостi дiяльностi особистостi):

ненавмисне (мимовiльне);

навмисне (довiльне).

Сприйняття, як i вiдчуття, є осмисленим i активним процесом, результатом аналiтико-синтетичної дiяльностi мозкових вiддiлiв аналiзаторiв. Будь-яке сприйняття має моторний компонент (дотик, рух очей): людина сприймає свiт у дiяльностi, протягом працi, тим самим поглиблюючи i вдосконалюючи сприйняття. Протягом набуття досвiду сенсорний i руховий апарати з’єднуються у єдину систему (I.М. Сєченов).

Етапи цілеспрямованого сприйняття

1. Пошук об’єкта;

2. Видiлення найбiльш характерних його ознак;

3. Розпiзнавання об’єкта (включення його до певної категорії речей i явищ); на цей процес завжди впливають властивостi особистостi.

Властивості сприйняття

Предметнiсть — усвiдомлене видiлення i спiвставлення отриманих iз зовнiшнього свiту вiдомостей до свiту взагалi.

Цiлiснiсть — здатнiсть об’єднувати у цiле окремi елементи предмета протягом процесу сприйняття. Залежить вiд досвiду людини (системи набутих понять).

Вибірковість — перевага у видiленні одних предметiв серед iнших. Залежить вiд властивостей предмета («фігури» вiдносно «фону»), суб’єктивних установок, минулого досвiду.

Осмисленість — розумiння сутi того, що ми сприймаємо, з позиції набутих знань, накопиченого досвiду. Це дає можливiсть пiдключити новi знання до системи сформульованих ранiше.

Активнiсть — здатнiсть до стiйкого, ефективного, планомiрного, цiлеспрямованого сприйняття («спостережливість»).

Закономірності сприймання

1. Чуттєва жвавiсть (вiдчуття реальностi образiв, що сприймаються);

2. Екстрапроекцiя (проекцiя образiв на мiсце знаходження того, що сприймається);

3. Вiдсутнiсть довiльної змiни образiв (сприйняття предметiв як постiйних за своєю формою, кольору i т.д.), - константність;

4. Аперцепцiя — система сприйнять, закладених у минулому досвiдi людини, з якими постiйно спiввiдносяться образи, що сприймаються.

Теорія рефлекторного відображення (I.М. Сєченов, I.П. Павлов, А.А. Ухтомський)

Фiзiологiчною основою сприйняття є взаємодiя рiзних систем аналiзаторів чи окремих частин одного й того ж аналізатора, з утворенням на цiй основi умовних рефлексiв на комплекснi подразники. Як наслідок, у людини виникає більш-менш складний образ предмета або явища в цiлому. Вiдбувається не просте фотографiчне вiдображення певного об’єкта, але й вiдображення його у динамiцi (за допомогою процесiв збудження та гальмування), у часi i в просторi,