Однiєю з необхiдних умов нормальної психiчної дiяльностi людини є певний мiнiмум подразникiв, котрі надходять до мозку iз органiв чуття (I.М. Сєченов). Клiнiчно пiдтверджено, що людина, яка не отримує необхiдної кiлькостi подразникiв внаслідок патологiї органiв чуття, засинає або ж заглиблюється у забуття i нiчого не пам’ятає, що вiдбувається з нею.

Сенсорна ізоляція (депривацiя) — обмеження кiлькостi подразникiв на органи чуття (перебування людини в космосi, пiдводнi види робiт та iн.). Iнформацiйний голод, пов’язаний з вiдключенням аналiзаторних систем при сенсорнiй депривацiї, призводить до дезорганiзацiї особистостi.

Iлюзії - спотворене сприйняття реально iснуючої дiйсностi. При цьому змiст сприйнятих образiв не вiдповiдає дiйсностi i має iнший змiст.

Розвиток сприйняття в дитини

Новонароджений в зв’язку з недосконалістю своєї ЦНС бачить свiт перевернутим (як у фотоапаратi). Однак, з перших же днiв свого життя вiн не лише спостерiгає цей свiт, але й вiдчуває його на дотик. Внаслідок цього виникають і удосконалюються зв’язки мiж зоровим, шкiрним та м’язово-руховим аналiзатором і формується звичайне для людини сприйняття навколишнього:

15 день - фiксує погляд на предметах, що рухаються;

8 тижнiв - зупиняє погляд на нерухомих предметах;

3 мiсяцi - повертає голову до того, хто говорить; розпочинаються кольоровi сприйняття; виникає сприйняття як образ предмета; слiдкує очима за предметами, що рухаються;

1 рiк - сприйняття простору обмежується рамками свого тiла. Сприйняття слова як цiлiсного звукового i смислового комплексу; розумiє просте речення, хоча не знає змiсту складових слiв;

1,5 року - вiдрiзняє своє дзеркальне вiдображення вiд тiла;

2 роки - активно манiпулює словами у зв’язку з об’єктами i дiями; добре сприймає простi геометричнi форми;

3 роки - використовує уявлення «простору в просторi», починає диференцiювати «праве- лiве»;

4-5 рокiв - вiзуальне вiдображення складних форм ускладнене;

Пiсля 6 рокiв - дослiдження форм предметiв лише очима, розвиток просторового уявлення.

У зрiлому та похилому вiцi вiдбувається зниження смакової, нюхової, больової та тактильної чутливості, залишаючись на межi нижнього показника норми. Знижується здатнiсть до акомодацiї із розвитком далекозорості, звужується поле зору. Знижується слух до рiвня глухуватості, особливо - на розрiзнення мови, мовлення. На пiзнiх етапах старостi звужуються дiапазони усiх сенсорних систем органiзму.

Активність сприйняття

Сприйняття як процес категоризації

Джером Брунер [7] розглядає сприймання як активний про-цес, тісно пов'я:заний із людською діяльністю, що дозволяє відби-рати з інформації, яка надходить до людини, істотні ознаки й відносити предмети до певних категорій, забезпечуючи тим са-мим більш глибоке відображення зовнішнього світу.

Сприйняття — це процес категоризації, у ході якого організм робить логічний висновок, відносячи сигнали до певної категорії. Висновок часто робиться несвідомо. Результати такої категоризації мають репрезентативний характер: вони виявляють більший чи менший ступінь відповідності природі фізичного світу, у якому діє даний організм. Віднесення предмета чи події при їх сприйманні до певної категорії дозволяє нам виходити за межі тих властивостей, які безпосередньо сприймаються. Чим адекватніші системи категорій, побудовані для кодування подій навколишнього середовища, тим більша можливість передбачення інших властивостей предмета чи події.

Процес сприймання включає чотири етапи:

1. Деяке очікування, або гіпотеза — ми не просто дивимося, а вдивляємося, не просто чуємо, а прислухаємося, тобто організм, який сприймає, певним чином налаштований на сприймання.

2. Первинна категоризація — явище має бути перцептивно виділене з тла, і і тому повинні бути приписані просторово-часові та якісні характеристики, наприклад, «предмет», «звук», «рух».

3. Пошук ознак — процес більш точної ідентифікації за допомогою додаткових ознак.

4. Підтверджуюча перевірка - після того, як у процесі пошуку ознак зроблені спроби віднести предмет до певної категорії, характер цього процесу різко змінюється: сфера пошуку звужується — шукаються лише додаткові ознаки з метою контро-лю й підтвердження пробної ідентифікації, знижується рівень стимуляції, що не має відношення до процесу підтвердження досягнутої категоризації.

Отже, загальні властивості сприймання такі:

1. Сприймання — це процес прийняття рішень. Незалежно від характеру завдання, що постає перед індивідом, він прихо-дить до рішення, що об'єкт — саме ця, а не інша річ.

2. Процес прийняття рішень при сприйманні передбачає використання розпізнавальних ознак, як і будь-який інший процес прийняття рішення. Тобто властивості вхідних подразників дають можливість розподілити їх за найбільш відповідними категоріями.

3. Процес використання ознак включає операцію висновку. Висновок про ідентифікацію на основі ознаки є, імовірно, найбільш частою й елементарною формою пізнавальної діяльності. Використання ознак проходить поетапно.

4. Категорію можна розглядати як сукупність ознак, залежно від яких об'єкти групуються як еквівалентні.

5. Категорії розрізняються за своєю доступністю, тобто за тією легкістю, з якою вхідні подразники кодуються й ідентифікуються в термінах даної категорії.

6. Адекватне сприймання досягається кодуванням подразників, що надходять, за допомогою відповідних категорій, тобто вимагає засвоєння категорій і систем категорій.

Готовність до сприймання забезпечує найбільш правдоподіб-ний здогад про характер навколишнього світу, дає індивіду кращі шанси адекватно оцінити ситуацію й планувати надалі свою поведінку. Можна стверджувати, що індивід, готовий до сприймання об’єкта, здатний обійтися мінімумом вхідних подразників, спроможний скористатися своєю пізнавальною готовністю не тільки для сприймання того, що знаходиться перед ним, але й для передбачення того, що ймовірно може перед ним з'явитися.

Неготовність до сприймання виявляється у таких формах:

1. Найпростіша форма - людина має у своєму розпорядженні набір категорій, що не підходять для адекватного пророкування подій.

2. Неготовність найбільшою мірою зумовлена причинами,