Типи пам’ятi за перевагою сигнальних систем:

образний;

словеснологiчний;

середнiй.

Фiзiологiчною основою рiзницi мiж образною та словесно-логiчною пам’яттю є особливостi спiввiдношення сигнальних систем: перевага при запам’ятовуваннi першої сигнальної системи формує образний тип пам’ятi, перевага другої сигнальної системи дає в результатi словесно-логiчну пам’ять. Найлiпшим є середнiй тип пам’ятi.

Наочно-образне запам’ятовування спрямоване на iнформацiю, що надходить через органи почуттiв, тобто конкретнi образи, що тiсно зв’язанi з емоцiями. Цей тип найбiльш притаманний дiтям. Словесно-логiчний тип пам’ятi оснований на використаннi словесних визначень, логiчних зв’язкiв, затаврування та зберiгання думки, визначеної словами, У осiб з урiвноваженими сигнальними системами обидва види пам’ятi розвиненi приблизно однаково.

Характеристика процесів пам’яті

Крім видів пам'яті, виділяють ще її процеси, беручи за основу різні функції, виконувані пам'яттю в житті й діяльності:

запам'ятовування (закріплення);

відтворення (актуалізація, поновлення);

збереження;

забування.

Між усіма цими процесами існує тісний динамічний взаємозв'язок.

Запам'ятовування — це процес пам'яті, внаслідок якого відбувається закріплення нового шляхом пов'язування його з засвоєним раніше.

Відповідно до цілей діяльності, у яку включені процеси запам'ятовування, виділяють довільне і мимовільне запам'ятовування.

Відтворення — процес пам'яті, внаслідок якого відбувається актуалізація закріпленого раніше змісту психіки шляхом вилучення його з довгочасної пам'яті та переведення в короткочасну.

Упізнавання — це відтворення якого-небудь об'єкта в умовах повторного сприймання.

Власне відтворення здійснюється без повторною сприймання відтворюваного об’єкта. Воно може бути довільним і мимовільним.

Пригадування — відтворення, пов'язане з труднощами пошуку необхідної інформації.

Забування — процес пам'яті, який полягає в неможливості актуалізувати збережену інформацію. Забування виявляється тим глибше, чим рідше включається матеріал у діяльність особистості, чим менш значущим стає він для досягнення актуальних життєвих цілей.

Загальне поняття про увагу. Феноменологія та властивості уваги

Увага — це спрямованість i зосередженiсть психiчної дiяльностi людини на об’єкти та явища зовнiшнього свiту (зовнiшньо спрямована увага), а також на думки, почуття i процеси, якi дiють всерединi нього (всередину спрямована увага).

Увага характеризує узгодженiсть рiзних ділянок функцiональної структури дiї i визначає успiшнiсть виконання цiєї дiї (наприклад, швидкiсть i точнiсть розв’язання завдання).

Увага — зосередженість діяльності суб'єкта в певний момент часу на якомусь реальному або ідеальному об'єкті — предметі, події, образі, міркуванні тощо. Наприклад, коли учень з інтересом ставиться до математики, вона, ніби в полон, бере його свідомість. Він глибоко й зосереджено, зі стійкою увагою, виявляючи витривалість, працює над виконанням математичних задач. Довільна увага є контроль за дією, що відбувається на підставі виробленого плану, вирізнених критеріїв та способів їх використання. Мимовільна увага також являє собою контроль, але не такий чіткий.

Фізіологічним підґрунтям уваги є збудження, що виникає в корі великих півкуль головного мозку під впливом подразнень, які на нас діють. Сучасні нейрофізіологічні дослідження свідчать, що процеси уваги пов'язані не лише з корою великих півкуль головного мозку, а й із підкорковими його утвореннями. Вибірковий характер уваги забезпечується бадьорим станом кори головного мозку, який підтримується висхідними імпульсами ретикулярної формації.

Види уваги

Залежно від того, на що саме спрямовано увагу, можна зазначити такі її різновиди:

сенсорна увага — на сприйняття;

інтелектуальна увага — на мислення й роботу пам'яті;

моторна — на рух.

Але це, скоріше, не види, а форми прояву уваги. Говорячи про види, розрізняють три основних:

Мимовільна увага

Довільна

Післядовільна.

Властивості уваги. В увазі виокремлюють такі її характерні властивості: зосередженість, або концентрацію; стійкість; переключення, розподіл та обсяг.

Розподiл уваги мiж двома i бiльше видами дiяльностi, швидке переключення її з однiєї дiяльностi на iншу потребують багато спецiальностей, в тому числi лiкарських: праця хiрурга, лiкаря швидкої допомоги, реанiматолога та iн.

Якостi уваги:

спрямованiсть;

зосередженiсть;

активнiсть;

стiйкiсть;

вiдволiкання;

розсiянiсть;

переключення;

обсяг.

Увага й особистість. Неуважність та її причини

Якщо в людини сформувалася звичка бути завжди уважною, тоді увага стає закріпленою, постійною властивістю, яка називається уважністю. Уважність — це складне утворення, що визначається спрямованістю особистості, системою її ціннісних орієнтацій. Уважність людини виявляється і як моральна риса особистості. Ідейна спрямованість, світогляд, переконання — ці властивості особистості визначають, що стає центром уваги людини.

Розвиток уваги у школярів. Основні критерії вихованості уваги

Отже, шлях до довільної уваги як свідомої керованої внутрішньої дії розпочинається в процесі спільної діяльності і пролягає через використання дитиною зовнішньої опори. Проте позбувшись такої опори, вона спочатку отримує здатність зосереджуватись на зовнішньому об’єкті — об’єкті сприймання, і лише згодом — на внутрішньому, як це має місце при словесно логічному мисленні.

Загалом же онтогенез уваги відбувається в межах психічного розвитку дитини і підпорядковується його закономірностям. Проте це самостійний аспект розвитку, і вже у першому класі краще навчаються уважніші діти, тобто такі, що їхньою увагою вчитель може керувати. Поступово уважність дітей зростає: кількість об’єктів, які під час прогулянки помічають учні третього класу, вдвічі, а в учнів другого класу — в півтора рази більша, ніж кількість об’єктів, помічених першокласниками.

Наприкінці початкового начання дедалі виразнішою стає після довільна увага, що формується на грунті пізнавальних інтересів. У підлітковому віці увага, поряд із зовнішніми,обслуговує вже і внутрішні дії, хоча в зв’язку з тенденціями, притаманними цьому вікові, ступінь її довільності може коливатись.

Вікові особливості уваги.Увага у дiтей вiдрiзняється високою цiкавiстю до нових, емоцiйно-насичених подразникiв, легким вiдволiканням та переважанням пасивної уваги. У зв’язку з цим маленькi дiти часто складають враження неуважних, розсiяних, таких, що часто вiдволiкаються, а зосереджуються лише при цiкавiй грi, що захоплює їх увагу. В дошкiльному вiцi з’являється бiльш стiйка увага при виконаннi роботи, особливо при усвiдомленнi її значення, для отримання похвали, при очiкуваннi результату. Це одна з ознак готовностi до шкiльного навчання. Однак i в шкiльному вiцi вчитель