Наслідок — продукти мислення. Реалiзуються у формi понять, суджень, умовиводiв у вигляді внутрiшньої мови, — що має вiдповiдний змiст, але є згорнутою та граматично аморфною. Надалі думка кодується у словесні смисловi символи.

Перевірка правильності результатів мислення — зовнiшня (експресивна) мова, руховий акт (вчинок).

Методи мислення: індукція, дедукція, аналогія.

Якiсть мислення залежить вiд емоцiйно-вольових особливостей особи. Позитивнi емоцiї, що виникають внаслiдок глибокої зацiкавленностi, пiдвищують продуктивнiсть, цiлеспрямованнiсть і швидкiсть мислення, однак можуть зменшити критичнiсть і глибину. Енергетичним ресурсом процесу мислення є вольовi функцiї людини: його бажання і прагнення до пiзнання.

Мислення людини у нормi завжди має цiлеспрямованний характер, оскільки спрямоване на вирiшення вiдповiдної задачi, i є вiдповiддю на запитання, яке так чи iнакше виникає у нашiй свiдомостi. Чим бiльше є знань у людини, чим досконалiший досвiд розумової дiяльностi, тим бiльше видно невирiшенних проблем, частiше виникають у свiдомостi мислительні задачi, що потребують вирiшення. і навпаки, при нерозвиненому розумові, низькому рiвнi знань, питань не виникає.

Мислительні задачi можна вирiшити рiзними способами, в залежностi вiд стилю розумової дiяльностi i доступності змiсту задачi. Спосiб «спроб та помилок» є найменш продуктивним, оскільки не містить достатньо чiткого усвідомлення задачi, побудови та цiлеспрямованої перевiрки рiзних гiпотез. Зазвичай, вiн не призводить до накопичення досвiду i не створює умов для розумового розвитку людини.

Види мислення (наочно–дійове, наочно–образне, абстрактно-теоретичне)

Виділяють три основних рівні розвитку мислення: наочно-дійовий; наочно-образний; словесно-логічний.

Кожний із цих рівнів визначається двома критеріями. Першим із них (перші частини назв) служить та конкретна форма, у якій потрібно пред'явити суб'єкту об'єкт чи ситуацію, щоб ними можна було успішно оперувати: а) об'єкт як такий у своїй матеріальності й конкретності: б) зображений на малюнку, схемі, кресленні; в) описаний у тій чи іншій знаковій системі. Уміння виконувати практичні, наочні, вербальні задачі служить найбільш простим показником відповідних рівнів розвитку мислення. Оперування об'єктами, поданими в усе більш віддалених від конкретності узагальнених формах, вимагає як освоєння нових розумових засобів, так і продуктивного розвитку пізнавальної сфери в цілому.

Другий критерій виділення рівнів мислення (другі частини назв) відповідає тим основним формам чи способам, за допомогою яких сама людина уявляє й пізнає навколишній світ:

через практичну дію з об'єктом;

за допомогою образних уявлень;

за допомогою логічних понять й інших знакових

Наочно-дiйове мислення характеризується рiшенням завдань мислення безпосередньо в дiї шляхом реального, фiзичного перетворення ситуацiї, апробування якостей об’єктiв. У дитини наочно-дiйове мислення утворює першу ступiнь розвитку мислення, у дорослого — спiвiснує із конкретно-образним i словесно-логiчним мисленням.

Конкретно-образне мислення — це оперування iснуючими в пам’ятi тими образами предметiв і явищ (уявленнями), якi в минулому були у практичній діяльності людини, а також конкретними поняттями. За допомогою такого мислення найбiльш повно вiдтворюються усi рiзноманiтнi фактичнi характеристики предмета, може бути зафiксовано одночасно декiлька точок зору на предмет. Важливою особливiстю конкретно-образного мислення є можливiсть встановлення незвичних «неймовiрних» сполучень предметiв i їх властивостей: у цiй якостi мислення практично не вiдрiзняється вiд уяви (синонiм — фантазiя) — це процес створення образiв предметiв i явищ, ґрунтуючись на особистому досвiдi. Уява може бути довiльною i вiльною, творчою i репродуктивною.

Абстрактно-логiчне мислення — вища ступiнь діяльності мислення, коли оперують поняттями судженнями, умовиводами та iншими вiдповiдними категорiями. Таке мислення грунтується на особливостях другої сигнальної системи (мовних засобiв) i є найбiльш пiзнiм етапом iсторичного i онтогенетичного розвитку мислення.

Мова — це система знакiв спiлкування людей із обмiном думками, що опосередкована словом. Мова включає в себе процеси вiдображення i сприйнятття дiйсностi з метою спiлкування, регуляцiї, контролю особистої діяльності. Вона є засобом вiдображення самосвiдомостi, передаванням i зберiганням iнформацiї в поколiннях (суспiльного досвiду). Вона перебуває в тiсному взаємозв’язку з мисленням, свiдомiстю, пам’яттю, емоцiями тощо.

Розрiзняють мову внутрiшню, усну та письмову. Внутрiшнє промовляння - «мова про себе», зберiгає структуру зовнiшньої мови, але не має фонацiї (промовляння звукiв) i є типовим для рiшення мислительних завдань у затруднених умовах. Письмова мова — це вербальне (словесне) узагальнення за допомогою письмових текстiв. Усна мова — це вербальне вiдображення за допомогою мовних засобiв, якi сприймаються на слух.

Із 2 до 4 рокiв переважає наочно-дійове, з 4 до 7-8 рокiв — конкретно-образне мислення, а з 8 до 16 рокiв конкретне мислення витiсняється бiльш досконалим абстрактно-логiчним. Однак цi межi є умовними i показують лише вiковi переваги того чи iншого типу асоцiацiй. Захворювання та iншi негативнi чинники, у тому числi соцiально-психологiчнi, можуть призвести до дисгармонiї i затримки розумового розвитку. У деяких випадках у дiтей спостерiгається ранньо-вiковий тип мислення, якому сприяють життєвi ситуацiї. На особливостi стереотипу мислення впливає i професiйна пiдготовка.

У похилому та старечому вiцi вiдзначається сповiльнення швидкостi процесiв мислення, їх iнертнiсть, загострення уваги на несуттєвих деталях, зниження творчих можливостей.

В мовi розрiзняють фонетичну i змiстову сторони.