Поняття про уяву, її види та процеси
Уява — особлива форма людської психіки, яка розташована окремо від інших психічних процесів і разом з тим займає проміжне положення між сприйманням, мисленням і пам'яттю. В уяві виявляється ідеальний і загадковий характер психіки. Загадковість уяви полягає в тому, що майже нічого не відомо про її механізм, у тому числі про її анатомо-фізіологічну основу. Де в мозку людини локалізована уява? — це запитання дотепер не має відповіді. Ми майже нічого не знаємо про уяву, в усякому разі, менше, ніж про інші психічні процеси.
Завдяки уяві людина діє, розумно планує свою діяльність і керує нею. Майже вся людська матеріальна і духовна культура є продуктом уяви, творчості людей. Уява виводить людину за межі її миттєвого існування, нагадує про минуле, відкриває майбутнє. Володіючи багатою уявою, людина може «жити» у різному часі, чого не може собі дозволити ніяка інша істота у світі.
Уява — психічний процес, що виражається в:
побудові образу засобу і кінцевого результату предметної діяльності людини;
створенні програми поведінки, коли проблемна ситуація невизначена;
створенні образів, що заміняють діяльність;
створенні образів, що відповідають описові.
Тісний зв'язок уяви та мислення призводить до того, що деякі автори їх ототожнюють, розглядаючи уяву як сторону мислення, як мислення в невизначеній ситуації
Функції уяви:
представляти дійсність в образах, щоб мати можливість користатися ними при вирішенні задач. Ця функція пов'язана з мисленням (особливо наочно-образним) і органічно в нього уплетена;
регулювання емоційних станів;
участь у довільній регуляції пізнавальних процесів і станів людини. За допомогою мистецьки викликаних образів (візуалізація) людина може звертати увагу на потрібні події. За допомогою образів вона одержує можливість керувати сприйманням, спогадами й ін.;
формування внутрішнього плану дії;
планування і програмування життя.
Активна уява завжди спрямована на вирішення творчого чи особистісного завдання. Людина оперує фрагментами, одиницями конкретної інформації у певній галузі, їх переміщенням у різних комбінаціях відносно один одного. Стимуляція цього виду уяви створює можливість для виникнення оригінальних нових зв'язків, в активній уяві мало мрійності і необґрунтованої фантазії. Активна уява спрямована в майбутнє й оперує часом як цілком визначеною категорією (тобто людина не ставить себе поза реальністю, поза тимчасовими зв'язками й обставинами). Активна уява спрямована більше зовні, викликається задачею.
Відтворююча уява — один з видів активної уяви, при якому відбувається конструювання нових образів, уявлень у людей відповідно до сприйнятої ззовні стимуляції у вигляді словесних повідомлень, схем, умовних знаків. Ступінь відповідності виниклих образів буде залежати від точності опису, а також від яскравості і багатства уяви слухача, що відтворює. Уява, що відтворює, розвинута у різних людей у різному ступені.
Антиципуюча уява полягає в основі здатності передбачати майбутнє, результати своїх дій. Внутрішньо пов'язана зі структурою будь-якої людської діяльності.
Пасивна уява підлегла внутрішнім, суб'єктивним факторам, вона тенденційна.
Процеси уяви
Характеризуючи процеси уяви, необхідно підкреслити, що їх сутність становлять процес перетворення уявлень, створення нових образів на основі наявних. Уява, фантазія — це відображення реальної дійсності в нових, несподіваних, незвичних сполученнях і зв’язках.
Синтез уявлень у процесах уяви здійснюється в різних формах:
Доповнення — прийом створення образів уяви, образ одного об'єкта береться за основу та до нього приєднуються елементи, взяті з образів інших об'єктів.
Аглютинація — один із способів створення образів уяви, коли в одному образі поєднуються будь-які якості, властивості, частини.
Акцентування — один із способів створення образів уяви, коли виділяється будь-яка деталь або частина цілого, яка стає домінуючою, набуває основного навантаження.
Гіперболізація — один із способів створення образів уяви, що виявляється в зміні величини предмета, кількості його частин, в їх зміщенні.
Схематизація — уявлення, з яких формується образ фантазії, зливаються. Відмінності згладжуються, а риси схожості виступають на перший план.
Типізація — специфічний прийом створення образів у художній творчості, одна з форм узагальнення, коли підкреслюється та виділяється щось суттєве в певних об'єктах і втілюється в одному об'єкті.
Основою створення будь-яких образів фантазії є синтез й аналогія.
Фізіологічні основи процесів уяви
У здійсненні складних процесів уяви бере участь кора ГМ. У психологічній науці фізіологічний механізм уяви розглядається деякими вченими (Гербарт, Мюллер) як рух уявлень, які змінюють одне одного подібно до морських хвиль. Ці уявлення сполучаються певними асоціативними зв’язками. «Інтенсивність одного нервового сліду, досягнувши певного ступеня, починає потім знижуватися, тоді як інтенсивність другого сліду (асоціації) починає підвищуватися, і як результат цього — одне уявлення змінюється у свідомості іншим». (Ушинський). Тривалість уявлення, тобто тривалість його усвідомлення, залежить від часу, який необхідний для того, щоб воно прийшло в рівновагу. Впродовж цього часу рух уявлення, яке було в стані напруження, поширюється на інше уявлення (особливо яскраве, життєве).
24. Розвиток та виховання уяви у дітей
Уява — це вільне своєрідне , творче відображення дійсності. Перші пряви уяви спостерігаються у дитини наприкінці другого — на початку третього року життя. Дитина на цей час набуває певного власного досвіду, засвоює мову свого оточення, у неї з’являються нові потреби. В цей час уява тісно пов’язана зі сприйманням, тому маленькі діти із задоволенням слухають розповіді про знайомі об’єкти і неуважно про незнайомі. У грі уява дитини 2–3річного віку обмежена, мимовільна. Уява дитини середнього і старшого дошкільного віку більш стійка. Тому Ушинський наголошував, як небезпечно грати уявою і довірливістю дітей. Ніколи не можна лякати дитину, викликати в неї почуття страху, нагадувати про жахи, які нібито загрожують дитині, вона довіряє і вірить.
Виховання уяви. Основна умова розвитку
