внаслiдок нездоланої перешкоди на шляху задоволення будь-яких потреб. Фрустрацiя призводить до змiни настрою i поведiнки людини. Розрiзняють фрустратор — причину, ситуацiю яка привела до такого стану, i фрустрацiйну реакцiю. Фрустрацiя супроводжується гамою негативних емоцiй: гнiвом, подразливiстю, вiдчуттям провини i т.iн. Найбiльш частими реакцiями людини на фрустрацiю є агресiя, депресiя.
Фруструюча ситуацiя — та, при якiй з одного боку є виражена мотивацiя до задоволення потреб, а з іншого боку — перешкоди, якi чинять опір цьому досягненню.
Фрустрацiйна толерантнiсть — стiйкiсть людини до фрустраторiв, в основi яких стоїть здатнiсть людини до адекватної оцiнки фрустрацiйної ситуацiї i передбачення виходу з неї.
Почуття. Вияв та форми переживання почуттів. Вищі почуття.
Вищi емоцiї (почуття) виникають при задоволеннi або незадоволеннi духовних потреб i мають яскраво виражений суспiльний характер, що свiдчить про вiдношення людини як суспiльної iстоти до рiзних сторiн i явищ життя.
Почуття— стійке емоційне ставлення людини до явищ дійсності, яке відображає значення цих явиш відповідно до її потреб і мотивів.
Почуття формуються в процесі суспільного розвитку людини і змінюються залежно від конкретних соціальних умов. В онтогенезі почуття проявляються значно пізніше, ніж емоції; вони формуються з розвитком індивідуальної свідомості, зазнаючи виховних впливів сім'ї, школи, мистецтва
Почуття, на думку багатьох учених, є продуктом суспільного розвитку людини. Вони виникають лише за наявності певного рівня інтелекту і відображають відношення предметів і явиш до вищих потреб і
мотивів діяльності людини як особистості. Здійснюють саморегуляцію не організму, а особистості людини, впливаючи на її взаємодію із суспільством.
Почуття пов'язані з необхідними для суспільного життя людини функціями, її пристосуванням до суспільного середовища, розвитком інтересів і потреб особистості й суспільства. Почуття не можуть існувати поза своїм емоційним проявом, але зміст їх суспільний.
Форми переживання почуттів
Багатство емоційних станів виявляється у формі настроїв, афектів, стресів, фрустрацій, пристрастей.
Настрій — це загальний емоційний стан, який своєрідно забарвлює на певний час діяльність людини, характеризує її життєвий тонус, є позитивні і негативні.
Афекти — це сильне, короткочасне збудження, що виникає раптово, оволодіває людиною так сильно, що вона втрачає здатність контролювати свої дії та вчинки (сильна радість, вибух гніву, страх).
Стрес дещо нагадує афект, і виникає за напружених умов життя та діяльності, у небезпечних ситуаціях, що виявляються несподівано й потребують негайних заходів.
Фрустрація — це емоційний стан, характерною ознакою якого є дезорганізація свідомості та діяльності у стані безнадійності, втрати перспективи.
Пристрасті — це сильні, стійкі, тривалі почуття, які захоплюють людини, володіють нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості. Пристрасть — це суттєва сила людини, що енергійно прагне до свого предмета.
Моральні почуття — це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе.
Естетичні почуття — це чуття краси в явищах природи, у праці, у гармонії барв, звуків, рухів і форм.
Праксичні почуття — це пережив людиною свого ставлення до діяльності.
Інтелектуальні почуття є емоційним відгуком на ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальних інтересах, любові.
Моральні почуття. Змiст i направленiсть почуттiв визначаються свiтоглядом, правилом поведiнки i естетичними оцiнками — оцiнка людиною своїх вчинкiв (самооцiнка), пов’язана з переживаннями почуття совiстi. Коли людина, виходячи iз почуття обов’язку, усвiдомлює правоту своїх вчинкiв, то вона переживає стан спокiйної совiстi — велике моральне задоволення i радiсть, якi дають людинi силу i впевненiсть у правотi своїх дiй.
Iнтелектуальнi почуття пов’язанi з розумовою, пiзнавальною активнiстю людини, постiйно супроводжують її i виражають ставлення людини до своїх думок, процесу i наслiдкiв iнтелектуальної дiяльностi (сумнiв, подив, задоволення, впевненiсть).
Почуття подиву виникає тоді, коли людина зустрiчається з новим, незвичайним, невiдомим. Властивiсть дивуватись — це стимул пiзнавальної дiяльностi i він бере участь у формуваннi позитивної мотивацiї до навчання. Вiдчуття сумнiву виникає при невiдповiдностi гіпотез i пропозицiй з деякими фактами i розумiннями. Це — необхiдна умова успiшної пiзнавальної дiяльностi, оскiльки спонукає до старанної перевiрки отриманих даних. Вiдчуття впевненостi народжується вiд усвiдомлення iстинностi i переконливостi фактiв, припущень, гипотез, якi виникли внаслiдок всебiчної їх перевiрки. Результативна робота викликає вiдчуття задоволення.
Велике мiсце у життi людини займають естетичнi почуття (краси, захоплення прекрасним), джерелом яких є твори мистецтв, музика, живопис, скульптура, художня проза i поезiя, а також твори архiтектури i досягнення в областi технiчних споруд. Глибокi естетичнi переживання ми вiдчуваємо при спогляданнi природи.
С.Л. Рубінштейн виділяє три рівні почуттів:
1. Рівень органічної афективно-емоційної чутливості, що пов'язаний із задоволенням органічних потреб; ця чутливість має неопредметнений характер у тому розумінні, що не усвідомлюється її зв'язок із предметом задоволення потреби.
2. Предметні почуття, що відповідають предметному сприйняттю і предметній дії; більш високий рівень усвідомлення, опредметнення; знаходять вираження у свідомому переживанні ставлення людини до світу.
3. Узагальнені (світоглядні) почуття: почуття гумору, іронії, піднесеного, трагічного, комічного.