предметів, кожний з яких потенційно може задовольнити потребу. Через якийсь час відбувається «зустріч» потреби і предмета — виявлення, апробація дією того чи іншого предмета, що найбільшою мірою, як здається суб'єкту, відповідає даному моменту. Так здійснюється перехід потребового стану в якісно інший психологічний ранг — ранг потреби, що знайшла свій предмет. У цьому процесі виявляються дві важливі риси потреб: 1) спочатку дуже широке коло предметів, здатних задовольнити дану потребу; 2) потреба швидко фіксується на першому предметі, що її задовольнив.
Самим актом фіксації на предметі потреба перетворюється — тепер вона є потребою саме в даному предметі, інший предмет чи навіть інший спосіб задоволення означає іншу потребу. Зустріч із предметом додає загальній активності людини, що викликається потребою, певний напрямок, перетворює потребу на мотив.
Мотив — ідеальний чи матеріальний, чуттєво сприйманий чи даний тільки в уявному плані предмет потреби. З появою мотиву поведінка набуває вектор чи спрямованість: на предмет або від нього. Через знайдений мотив потреба спонукає до діяльності, у ході якої вона відтворюється і видозмінюється, що приводить до розгортання нового циклу діяльності.
У діях людини можна виділити два плани:
1. Кожна дія чи діяльність — це, насамперед, зміна дійсності, вплив. Вона містить в собі ставлення індивіда як суб'єкта діяльності до об'єкта, який ця діяльність породжує, об'єктивуючись у продуктах матеріальної і духовної культури.
2. Але всяка річ, або об'єкт, що породжується людиною, включається в суспільні відносини. За посередництвом речей людина співвідноситься з іншою людиною. Тому діяльність — це не тільки вплив, зміна світу і породження тих чи інших об'єктів, але і суспільний акт, або відносини. У будь-якій діяльності ця сторона якоюсь мірою представлена. Якщо вона здобуває основне, провідне значення, дія стає вчинком.
Макроструктура діяльності. Діяльність людини має ієрархічну структуру. У ній можна виділити відносно самостійні одиниці — дії, операції, психофізіологічні функції. Ці структурні одиниці не мають свого окремого від цілісної діяльності існування. Процес, якщо його розглядати з точки зору мотиву (предмета потреби), характеризується як особлива діяльність. Інакше кажучи, конкретні види діяльності виділяються за критерієм мотивів, які ці діяльності спонукують. Розглянутий з боку мети, процес набуває характеристики дії, а з боку умов здійснення дії виступає як операція. Психофізіологічні функції є основним «виконавчим» механізмом діяльності і являють собою, особливі «функціональні системи», що формуються в процесі онтогенезу. До них належать здатність до відчуттів, до утворення і фіксації слідів минулих впливів, моторні здібності тощо. Психофізіологічні функції — це фізіологічне забезпечення психічних процесів. Вони утворюють необхідні передумови і засоби діяльності.
У структурі діяльності, таким чином, можна виділити два основних аспекти: операціонально-технічний (конкретні шляхи і способи виконання дії) і мотиваційний (причини, що обумовлюють загальну спрямованість і динаміку діяльності в цілому).
