Сутність та основні характеристики особистості. Поняття «індивід», «людина», «суб’єкт», «особистість», «індивідуальність» і їх взаємозв’язок.

Ще в 1937 р. Г. Оллпорт нарахував 49 визначень особистості, почерпнутих з філософії, теології, юриспруденції, соціології та психології. Сьогодні, природно, таких визначень значно більше.

Людина водночас являє собою і біологічну істоту, і соціальну, вона є і суб'єктом природи, і суб'єктом суспільних відносин. Виходячи з цього, для розуміння специфіки особистості необхідне розрізнення понять «індивід», «особистість», «індивідуальність». Найбільш чітко такий поділ здійснив у своїх роботах О.М. Леонтьєв.

Індивід — це поняття, що характеризує людину як біологічну істоту, індивід — це представник виду, що відрізняється від інших його представників. Індивідами ми народжуємося, особистостями стаємо.

Особистість — це відносно пізній продукт суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини, особистість — поняття соціальне, вона «виробляється» тією сукупністю суспільних відносин, у які людина вступає в міру свого розвитку.

Індивідуальність — сукупність властивостей і особливостей, характерних для даної людини, що відрізняють її від інших індивідів і особистостей. Це поняття біосоціальне, оскільки ми відрізняємося один від іншого найрізноманітнішими проявами, одні з яких є характеристиками індивіда (колір очей, статура тощо), інші ж характеризують особистість (система цінностей, структура самосвідомості, уявлення про сенс життя).

Сьогодні поняття «індивідуальність» набуло дещо іншого значення. Якщо термін «особистість» характеризує, насамперед, діяльне зображення людини в очах інших, то поняття «індивідуальність» відображає внутрішню самостійну сутність людини. Індивідуальність — це самовизначеність і відокремленість особистості, її виділеність з-посеред інших. Таке оформлення власної унікальності і неповторності припускає усвідомлення, відрефлексованість людиною свого життя, внутрішній діалог із самим собою.

Отже, особистістю ми стаємо. Таким чином, особистість — це людина, яка досягла певного рівня психічного розвитку, пройшла деякий шлях, «набуваючи» на цьому шляху різних властивостей і якостей. Які факти власного життя, які свої характеристики могли б ми привести як аргументи, якби нам раптом знадобилося довести кому-небудь, що ми — особистість? Напевно, ми говорили б про те, що в нас є свої погляди й переконання, своє ставлення до світу, своя система оцінок і моральних вимог, що ми вміємо володіти собою, робити вибір між різними варіантами власної поведінки.

Усе це, безумовно, правильно. Тому можна погодитися з визначенням, яке належить сучасному російському психологу. Б.С. Братусю: «Стати особистістю — це, по-перше, зайняти певну життєву, насамперед, міжособистісну моральну позицію; по-друге, у достатньому ступені усвідомлювати її і нести за неї відповідальність; по-третє, затверджувати її своїми вчинками, справами усього свого життя».

Для розуміння природи особистості потрібно з'ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це насамперед поняття індивіда, людини, особистості, індивідуальності, суб'єкта.

Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовля — це «чиста дошка» (tabula rasa), на якій під впливом соціуму «пишуться» ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне поняттю особини тварини.

Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підвалини створення особистості. Індивід — це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.

Якщо уявити, услід за П. Жане, неймовірне: що внаслідок якихось драматичних подій зникли створені людством культура, мистецтво, наука, техніка, різноманітний предметний світ, інститути людської соціалізації, а маленькі діти залишилися в цих умовах без дорослих, які втілюють у своїй спільній діяльності суспільні стосунки, то розвиток індивіда за антропологічним типом припинився би, став неможливим, а в кращому разі пішов шляхом, характерним для тваринного світу. Зрозуміло, що про розвиток особистості в цих умовах зайве говорити.

Про це свідчать факти з життя дітей, які змалку потрапили до тваринних (вовчих) зграй. Такі діти хоч і народились індивідами, але їхній розвиток був деформований у середовищі тварин. Тому ці діти не стали людьми, їх так і не вдалося повернути на шлях людського розвитку. Ці факти доводять вирішальну роль соціального оточення, культурно-історичного середовища та властивих людині засобів соціалізації індивіда, творення особистості.

У стосунках з батьками, іншими людьми психіка дитини розвивається саме як психіка людини. На певному етапі постає особистість із притаманними їй соціально зумовленими ознаками — вищими психічними функціями, свідомістю і самосвідомістю, здатністю до активного пізнання та перетворення довкілля та себе.

Особистість — це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до конкретних суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв'язків індивіда з суспільним та природним середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість — це об'єкт і суб'єкт історичного процесу і власного життя.

В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб'єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об'єктивної дійсності й самого себе.

Спочатку він сприймає — переважно як об'єкт — різнобічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до його народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігрової, навчальної і трудової діяльності в умовах