Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість завжди конкретно-історична, вона — продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім'ї. Вона — очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об'єкт і суб'єкт сучасності.

У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування, мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб'єктом активного цілеспрямованого пізнання й перетворення навколишнього соціального та природного середовища. В неї з'являється здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання. Вона вступає у «суб'єкт-суб'єктні» стосунки з іншими людьми.

Слід адекватно співвідносити поняття людини й особистості. Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, бо включає у себе велике коло соціальних і біологічних ознак — антропологічних, етнографічних, культурних та ін.

Особистість характеризується якісними та кількісними проявами психічних особливостей, які утворюють її індивідуальність. Індивідуальність — це поєднання психологічних особливостей людини, що утворюють її своєрідність, відмінність від інших людей. Індивідуальність проявляється у здібностях людини, в домінуючих потребах, інтересах, схильностях, у рисах характеру, в почутті власної гідності, у світобаченні, системі знань, умінь, навичок, у рівні розвитку інтелектуальних, творчих процесів, в індивідуальному стилі діяльності та поведінки, в типі темпераменту, в характеристиках емоційної та вольової сфер тощо. Індивідуальність формує важливу характеристику особистості людини, яка забезпечує властивий тільки їй стиль взаємозв'язків з навколишньою дійсністю.

Поняття особистості тлумачиться неоднозначно — залежно від того, який підхід реалізується дослідником. Можна виділити якнайменше чотири аналітичних підходи — соціально-психологічний, індивідуально-психологічний, діяльнісний та генетичний, реалізовані такими психологами, як Б. Г. Ананьєв, В. В. Давидов, А. Г. Ковальов, О. М. Леонтьєв, Г. С. Костюк, Ф. Лерш, В. М. М'ясищев, А. В. Петровський, К. К. Платонов, С, Л. Рубінштейн, В. М. Русалов та ін.

Психологічна структура особистості. Аналіз сучасних зарубіжних теорій особистості.

Описування структури особистості, тобто основних її складників і характеру взаємодії між ними, є ядром усіх теорій особистості. Навіть там, де автор спеціально не ставить перед собою такого завдання, імпліцитно присутнє його уявлення про це «ядро».

Класичним варіантом вирішення питання про структуру особистості є структура, описана З. Фройдом. На його думку, особистість складається з трьох основних частин: Ід, Его й Супер-Его.

Особистість слід розглядати як складну систему, в якій диференціюються та інтегруються психічні властивості, що розвиваються в індивіді під впливом соціальних факторів в умовах здійснення ним діяльності та спілкування з іншими людьми. Тому особистість можна вважати «систе-мою систем», на що вказував Г. С. Костюк.

Синтез системного уявлення про особистість має відповідати ознакам системного підходу, таким як наявність цілісної структури елементів, взаємозв'язків між складовими елементами, ієрархічної організації елементів, системоутворюючих факторів, вхідних та вихідних структурно-функціональних характеристик, рівня розвитку системи тощо. Разом із тим у такій системі має бути врахована соціальна, психологічна, індивідуальна своєрідність, зокрема наявність в особистості такої специфічної підсистеми, як самосвідомість.

Можна виділити три основних аналітичних напрями, у річищі яких здійснювалися спроби формування базових системних засад побудови цілісної психологічної структури особистості. Це соціально–психолого–індивідуальний, діяльнісний та генетичний напрями. У дослідженнях О. М. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна, Ф. Лерша, Г. С, Костюка, К. К. Платонова, В. Ф. Моргуна та інших психологів чітко виявляється тенденція до синтезу багатовимірної системної психологічної структури особистості.

Прикладом може слугувати функціональна динамічна психологічна структура особистості К. К Платонова (1906— 1983). Він виділяв у структурі особистості чотири підструктури:

соціально зумовлену підструктуру спрямованості особистості, яка об’єднує спрямованість, ставлення та моральні якості особистості;

підструктуру досвіду, яка включає знання, вміння і навички, набуті в індивідуальному досвіді через навчання, але вже з помітним впливом біологічно зумовлених властивостей особистості;

підструктуру психічних процесів або форм відображення, яка охоплює індивідуальні особливості окремих психічних процесів чи психічних функцій як форм відображення;

підструктуру біопсихічних властивостей особистості: темперамент, статеві і вікові особливості, патологічні зміни.

Головним структурним компонентом особистості є її спрямованість як система спонукань, що визначає вибірковість ставлень та активності особистості. Крім того, вчений розглядав і другий ряд — підструктури здібностей і характеру. Із застосуванням принципу «накладання» одного ряду підструктур на другий був зроблений крок до системної побудови двовимірної психологічної структури особистості.

Найбільш повно охопити поняття «структура особистості» можна, використовуючи підхід, запропонований С.Л. Рубінштейном: «Вивчення психічного обличчя особистості включає три основних питання. Перше питання, на яке ми прагнемо одержати відповідь, коли хочемо довідатися, що являє собою та чи інша людина: чого вона бажає, що для неї привабливе, до чого вона прагне? Це питання про спрямованість, установки і тенденції, потреби, інтереси й ідеали. Але вслід природно постає друге: а що вона може? Це питання про здібності, таланти людини. Однак здібності — це спершу тільки можливості; для того щоб знати, як реалізує і використовує їх людина, нам потрібно знати, що вона є, що з її тенденцій і установок увійшло в її плоть і кров і закріпилося як стрижневі якості особистості. Це питання про характер людини. Характер у своєму змістовному аспекті найтісніше пов'язаний із питанням про те, що для людини має значення у світі й у чому для неї сенс життя