До трьох основних питань, названих С.Л. Рубінштейном, з повною підставою можна додати ще два. По-перше, це питання: що людина думає про саму себе, як до себе ставиться? Поведінка людини багато в чому визначається її уявленням про себе, саме від загальної Я-концепції (уявлення про себе) і ставлення людини до себе буде залежати і те, до чого людина прагне, і те, що закріпилося як стрижневі особливості поведінки. По-друге, для психологічного опису особистості необхідно відповісти на питання: якими засобами вона володіє для здійснення намірів і можливостей? Це питання про ступінь розвитку різних психічних процесів (відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, мови, уяви). Як відомо, загальна логіка розвитку йде від мимовільних до довільних, від безпосередніх до опосередкованих процесів. Багато характеристик психічних процесів здавна включаються в перелік особистісних рис (кмітливість, спостережливість, балакучість, багатство — бідність уяви тощо).

Отже, структура особистості — це сукупність окремих компонентів (підструктур), кожен із яких визначає специфічний рівень поведінки людини, має свої особливості й функції, може бути зрозумілим і адекватно описаним тільки в межах загальної цілісності людини (табл. 1). Зміст підструктур і їх кількість залежать від загальної теоретичної позиції автора концепції, від його погляду на природу людини.

Таблиця 1 Структура особистості

Питання стосовно людини | Назва підструктури особистості | Компоненти підструктури

Чого людина бажає? | Підструктура спрямованості | Потреби, мотиви, ідеали, інтереси, установки, потяги

Що людина може? | Підструктура можливостей | Здібності та засвоєні на їх основі знання, уміння, навички

Що є насправді? | Підструктура поведінки | Темперамент (динамічна сторона поведінки) Характер (змістовна сторона поведінки, в якій виявляються основні життєві відношення)

Що людина думає про себе? | Підструктура самосвідомості | Я-концепція (як сукупність уявлень щодо власної особистості)

Саоставлення як оціночно-емоційна система.

Установки стосовно себе, що виникають у результаті взаємодії Я-концепції та системи оцінок

Якими засобами володіє для здійснення поведінки ? | Підструктура психічних процесів | Особливості пізнавальних і емоційно-вольових процесів

Теорії особистості:

Теорія Джема: особистість людини — загальна сума всього того, що людина може назвати своїм. Аналіз особистості включає:

Складові елементи;

Почуття та емоції, викликані цими елементами (самооцінка);

Вчинки, що спричинені цими елементами (піклування про самого себе та самозбереження)

Складові елементи особистості можуть бути розподілені на 3 класи: фізична особистість, соціальна особистість, духовна особистість.

Описова психологія

Засновник Дільтей, продовжувач — Шпрангер: психіку людини не можна вивчити експериментальними методами. А можна лише зрозуміти. Завдання психології і полягає у розкритті смислового, душевного життя особистості, ціннісних орієнтацій людини. Шпрангер виділив 6 типів пізнання світу, 6 «форм життя», і відповідних їм типів людини: теоретична людина, економічна людина, естетична людина, соціальна людина, політична людина, релігійна людина.

Фрейдизм і неофрейдизм (тут все ясно)

Гуманістичні теорії (Роджерс, Маслоу, Олпорт)

Логотерапія Франкла

Рушійна сила людської поведінки і розвитку особистості — пошук Логосу, смислу життя, що має здійснюватися конкретною людиною за її власною потребою. Людина не вибирає смисл свого існування а швидше виявляє, знаходить його.

Особистість у теоріях Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна, О. М. Леонтьєва, Б. Г. Ананьєва, Г. С. Костюка

Процес засвоєння людського видового досвіду відбувається в індивідуальному житті дитини, у її практичній діяльності, яка опосередковується дорослим.

Найбільш досконало дослідив цей процес Л.С. Виготський у межах культурно-історичної теорії розвитку свідомості, головним принципом якої є історичне розуміння психічних процесів. Виходячи з того, що психіка детермінується трудовою діяльністю, Виготський висуває ідею «психологічних знарядь», які вироблені людством штучно і являють собою елемент культури. Споконвічно вони повернені «зовні», до іншої людини, потім обертаються «на себе», тобто стають засобами керування власними психічними процесами.

Основні положення культурно-історичної теорії такі:

При переході від тварин до людини відбулася кардинальна перебудова взаємин суб'єкта з навколишнім середовищем завдяки використанню знарядь людина здатна оволодівати природою.

Здатність до оволодіння природою для самої людини обернулася тим, що вона навчилася опановувати власну психіку — з'явилися довільні форми діяльності або вищі психічні функції.

Подібно до того, як людина опановує природу за допомогою знарядь, вона опановує власною поведінкою за допомогою особливих — психологічних — знарядь. Ці психологічні знаряддя — знаки.

Знаки — це символи, що мають певне, вироблене в історії культури значення: мова; різні форми; мнемотехнічні прийоми; алгебраїчні символи; твори мистецтва; діаграми, карти, креслення; умовні знаки тощо

Видатний вітчизняний психолог Л. С. Виготський (1896–1934) відомий як творець культурно-історичної теорії розвитку психіки людини. У межах цієї теорії Л. С. Виготський виділяє три основних закони розвитку особистості.

Перший закон стосується розвитку і побудови вищих психічних функцій, які є основним ядром особистості. Це закон переходу від безпосередніх, природних форм поведінки до опосередкованих, штучних, що виникають у процесі культурного розвитку психологічних функцій. Цей період в онтогенезі відповідає процесові історичного розвитку людської поведінки, вдосконалення існуючих форм і засобів мислення та вироблення нових, що спирається на мову або іншу систему знаків.

Другий закон формулюється так: відношення між вищими психологічними функціями були колись реальними відносинами між людьми. Колективні, соціальні форми поведінки у процесі розвитку стають засобом індивідуального пристосування, формами поведінки і мислення особистості. Вищі психологічні функції виникають із колективних соціальних форм поведінки.

Третій закон може бути названий законом переходу функцій із зовнішнього у внутрішній план. Психологічна функція в процесі свого розвитку переходить із зовнішньої форми у внутрішню, тобто інтеріоризується, стає індивідуальною формою поведінки, у цьому процесі можна виділити три ступені. Спочатку будь-яка вища форма поведінки опановується дитиною лише з зовнішнього боку. Об'єктивно вона містить у собі всі елементи вищої функції, але для дитини ця функція