Поняття інсайту стає ключовим у гештальтпсихології. Йому було надане універсальне значення, воно стало основою для пояснення адаптивних форм поведінки у гештальтпсихології, яке у біхевіоризмі пояснювали принципом «проб і помилок» та «випадкового успіху»

Умовою, необхідною для переструктурування ситуації є уміння відмовитися від звиклих, що склалися у минулому досвіді та закріплених вправами шаблонів, схем, що виявилися неадекватними до ситуації задачі.

Зміна погляду відбувається несподівано, в результаті "осяяння", —інсайту. Не дивлячись на те, що мислення є єдиним процесом, в його динаміці можна виділити етапи, послідовні фази:

перша фаза — постановка задачі на основі умов, найважливішим тут є момент усвідомлення того, що проблема має місце; бачення, правильна постановка проблеми часто важливіша за рішення поставленої задачі;

друга фаза — групування, реорганізація, структурування та інші операції у зв’язку з поставленою задачею;

третя фаза — виявлення структури за допомогою інсайту;

четверта фаза — знаходження шляхів реалізації у відповідності з цією структурою.

Було запропоновано велику кількість законів гештальту, близько 114, серед яких такі як: "фігура і фон" (виникло спочатку в образотворчому мистецтві і введено в психологію датським психологом Е. Рубіном, картинка з двозначним малюнком, окремі частини якої можуть сприйматися як в якості фігури так і в якості фону),"транспозиція" (перенос) тощо.

Якщо спочатку критика гештальтистів була спрямована проти, традиційної атомістської психології, то в подальшому предметом їх критичних нападів став біхевіоризм.

Плідні дослідження тут продовжувалися до 30-х років, поки до влади не прийшли фашисти. Як і інші вчені, Вертгеймер, Коффка, Келер, Левін змушені були емігрували до Америки. З 1933 року і до самої смерті Вертхаймер працює у Новій школі соціальних досліджень у Нью-Йорку. Помер Вертхаймер у 1943 році, а в 1945 вийшла його книга "Продуктивне мислення", яка на думку Келера була найкращою нагородою і найкращою пам'яттю про М. Вертхаймера.

Американські психологи вперше познайомились з ідеями гештальтпсихології в 1922 році і спочатку віднеслись до неї байдуже. Тільки в 1924 році у Корнельський університет був запрошений для читання своїх лекцій Курт Коффка, а в 1925 в Гарвард Вольфганг Келер.

Ідеї гештальтизму підготували основу для виникнення необіхевіоризму, який почав складатися лише на початку 30-х років,

Важливе місце в гештальтпсихології отримали дослідження в галузі потреб, волі, афектів, які головним чином пов'язані з іменем К. Левіна, який прагнув зробити психологію наукою експериментальною і об'єктивною. Він поширив принципи гештальтпсихології у галузі експериментального дослідження особистості, вивчаючи такі категорії як потреби, афекти, волю.

К. Левін був вченим, що розбирався не лише у питаннях психології, але був достатньо ерудованим у галузі біології, фізики, математики.

Методологічні та філософські позиції будувались на принципах ідеалістичної філософії Е. Кассірера, Едмонда Гуссерля.

У дослідженні людини: ввів нові параметри її вивчення: потреби та мотиви людської поведінки, першим у психології виявив шляхи експериментального дослідження мотиваційної сфери. Левін виходив з того, що підставою людської активності у будь-яких її формах, незалежно чи то вчинок, мислення, пам'ять є намір — потреба.

Потреба — це деяке прагнення, тенденція виконати, здійснити якусь; мету, яка ставиться самим суб'єктом, або виходить від когось іншого, наприклад експериментатора. Щоб відрізнити своє розуміння потреби від того, що уже склалося у психології, і які головним чином пов'язані з біологічними, вродженими потребами, Левін називає свої потреби квазіпотребами (соціальні).

Квазіпотреби утворюються в певній ситуації у зв'язку з прийнятими намірами, метою та спрямовують активність людини.

Квазіпотреба створює в особистості систему напруження. Ця система напруження прагне розрядки. В розрядці, за К. Левіним і полягає задоволення потреби. Звідси і назва теорії К. Левіна -"динамічна теорія особистості".

Виїзд на американський континент був зовнішньою обставиною, що обумовила кінцевий розпад школи. Проте, були і внутрішні причини.

В теоретичному плані теорія зайшла в глухий кут. Як констатує Теплов Б. М., основними недоліками гештальтпсихології є: недооцінювання минулого досвіду, яскраво виражений антигенетизм, антиісторизм" (Б. М. Теплов Избр. произв. В 2-х томах. Т.2 М. 1985, с. 243).

Аналогія з фізикою, лише зовні створювала видимість побудови за принципами природничих наук, насправді вона не давала причинного пояснення психічних явищ. З цього приводу можна згадати виступ фізика Оппенгеймера на зібранні Американської психологічної Асоціації, де він вказує, що науці відома фізична теорія поля, а з терміном "психологічне поле" він не може поєднати жодної ідеї. В залі в цей час вибухнув сплеск сміху та аплодисментів. Отже, що стосується фізичних структур і полів, то вони не мають іншого пояснення окрім фізичного. До свідомості такий підхід не є прийнятним. Свідомість не є самостійним світом і її динаміка не може бути науково обґрунтована виходячи лише з неї самої.