Психоаналіз З. Фрейда (структура особистості, механізми психологічного захисту). Неофройдизм К. Хорні.

Психоаналіз одночасно поширюється у різних країнах. В 1909 році Фрейд на запрошення Стенлі Холла, читає лекції у Кларківському університеті. Дана подія стала початком поширення психоаналізу в Америці ("О психоанализе, пять лекций, 1909 р.) На цей період припадає відхід від Фрейда його найкращих учнів, А. Адлера (1911) та К. Г. Юнга (1912). Найкращим та найбільш повним викладом психоаналізу в цей період є його "Лекції вступ до психоаналізу"

"Я і Воно" — дає новий опис структури особистості (1923). "Майбутнє однієї ілюзії" (1927), "Психологія мас і аналіз людського Я" (1921), "Мойсей і єдинобожжя"(1939), в яких поширює свою теорію психоаналізу на розуміння культури та різних сторін суспільного життя: релігію антропологію, соціальну психологію, проблеми цивілізації. Психоаналіз таким чином стає філософською системою.

Джерелом здогадок про несвідому психіку для Фрейда стали: спостереження за хворими; аналіз сновидінь, наявність у нашому повсякденному житті таких явищ, що не піддаються свідомому контролю: забудькуватість, описки, обмовки, помилкові вчинки, снобачення.

Психоаналіз розглядає душевне життя з трьох точок зору:

динамічної;

топографічної (вчення про структуру душевного життя)

економічної

З топографічної точки зору Фрейд розглядає три сфери психіки: свідоме, передсвідоме та несвідоме.

Свідоме складається з почуттів та переживань, які усвідомлюються індивідом в певний момент часу. Фрейд вважав, що лише незначна частина психічного життя ( думки, сприйняття, почуття, пам'ять) входить в сферу свідомості.

Все, що відбувається у свідомості людини в даний момент слід розглядати як результат процесу сортування, що в значній мірі регулюється зовнішніми сигналами. Більше того, певний зміст усвідомлюється лише протягом короткого періоду часу, а тоді швидко опускається на рівень передсвідомого, або несвідомого, залежно від того, наскільки швидко увага людини переміщується на інші об'єкти. Свідомість охоплює незначний процент інформації, що міститься у мозку.

Передсвідоме — це скрите (латентне) несвідоме, яке є потенційно свідоме, його називають "доступною пам'яттю." До нього входить весь досвід, який в даний момент не усвідомлюється, проте легко може повернутися в пам'ять або спонтанно, або при незначних зусиллях. Наприклад ви можете згадати усе, що ви робили минулої суботи, або яких містах ви побували протягом свого життя, або свої улюблені книги тощо. Передсвідоме, на погляд Фрейда зводить мости між свідомими і несвідомими частинами психічного.

Несвідоме — це найглибша і найбільш значуща частина людського розуму. Вона являє собою сховище примітивних інстинктивних потягів, емоцій та споминів, які настільки погрожують свідомості, що були придушені та витіснені в несвідому частину психіки:

забуті травми (психічні і фізичні), що мали місце в дитинстві, скриті ворожі почуття до батька чи матері, товаришів тощо;

пригнічені сексуальні бажання, які людина не усвідомлює.

За Фрейдом, саме ці несвідомі явища багато в чому визначають наше повсякденне функціонування. В системі несвідомого не існує заперечень, сумнівів. Його процеси знаходяться поза часом, вони підпорядковані принципу насолоди, для них немає значення критерій реальності. Деякі філософи, попередники Фрейда, передбачали, що основний зміст внутрішнього світу людини не є доступним для усвідомлення. Психоаналітичний сеанс лікування хворих проходив таким чином: пацієнт зручно розкладався на софі. Фрейд займав місце позаду, так, щоб йому було добре видно пацієнта, а сам він не попадав би в поле зору пацієнта. Хворому пропонувалось піддатися вільним асоціаціям, припинивши будь-яке керування думками.

Вимога бути щирим у висловах своїх думок є попередньою умовою будь-якого аналітичного лікування. Матеріал, одержаний таким чином, Фрейд називав "рудою для психоаналізу". Цей матеріал піддавався тлумаченню,

Економічна точка зору яка бере до уваги кількісну сторону, розглядається підхід до душевного життя з погляду затрати енергії.

Динамічна точка зору. Свою теорію Фрейд називає психодинамічною теорією особистості, чим підкреслює саме на ту безперервну боротьбу між різними аспектами особистості, між інстинктами, мотивами і захопленнями, які ведуть боротьбу між собою за першість у регуляції поведінки людини.

Особистість для Фрейда — це динамічна конфігурація процесів, що знаходяться у безперервному конфлікті. Поняття динаміки стосовно особистості означає, що поведінка людини є швидше детермінованою ніж довільною чи випадковою. У психодинамічному підході детермінізм поширюється на все, що ми робимо, відчуваємо, про що думаємо, включаючи навіть події, які люди вважають чисто випадковими, а також обмовки, описки тощо. Дана позиція вказує на ту вирішальну роль, яку відіграють несвідомі психічні процеси в регуляції поведінки людини. За Фрейдом, не тільки наші вчинки є ірраціональними, але й саме значення і причини нашої поведінки рідко бувають доступними для свідомості.

Структура особистості.

Концепція неусвідомлених психічних процесів займала центральне місце у ранніх дослідженнях та описі особистісної організації Фрейда. Проте, в кінці 20-х років він переглянув свою концептуальну модель психічного життя і ввів в анатомію особистості три основні структури: ід, его і суперего. Взаємозв'язок між особистісними структурами (структурна модель) та рівнями свідомості (топографічна модель) такий: сфера ід повністю неусвідомлювана, тоді як его і суперего поширюється на усіх трьох рівнях.

Ід походить від латинського воно, і за Фрейдом означає виключно примітивні, інстинктивні і вроджені аспекти особистості. Ід функціонує цілком на несвідомому рівні і тісно пов'язана з інстинктивними біологічними спонуками (їжа, сон, дефекація, копуляція), які поповнюють нашу поведінку енергією. Ід — це щось таке, що є хаотичним, незрозумілим, що не знає законів і не підлягає ніяким правилам. Будучи примітивним, за своєю основою, воно не знає жодних обмежень. Ід зберігає своє центральне значення для індивіда протягом усього життя. Являючись найстарішою вихідною структурою психіки, ід виражає