Фрейд розглядав ід як посередника між соматичними та психічними процесами в організмі. Воно виконує роль резервуару для всіх примітивних інстинктивних спонук і черпає свою енергію просто з тілесних процесів

Фрейд описав два механізми, шляхом яких ід вивільняє особистість від напруги : рефлекторні дії та первинні процеси.

У першому випадку ід відповідає автоматично на сигнали збудження і відразу знімає напругу, викликану подразником. Приклади подібних вроджених механізмів — кашель у відповідь на подразнення верхніх дихальних шляхів, сльози, коли в око щось попадає тощо. Проте не всі рефлекторні рухи знімають напругу, наприклад голод. У такому випадку вступає до дії друга функція ід, яка називається первинним процесом уявлення (уяви). Ід формує психічний образ об'єкта, що пов'язаний з задоволенням необхідної потреби (образ материнських грудей або пляшечки з молоком) у голодної дитини. Інші приклади первинних процесів уявлення виявляються у сновидіннях, галюцинаціях або психозах а також у психічній діяльності новонароджених немовлят.

Первинні процеси — нелогічна, ірраціональна та фантазійна форма людської уяви, яка характеризується нездатністю придушувати імпульси та відрізняти реальне-нереальне, "себе" і "не-себе". Трагедія поведінки, яка виникає в результаті дії первинних процесів полягає в тому, що індивід не може розрізнити актуальний об'єкт, здатний задовольнити потребу від його образу, наприклад людина, що мандрує через пустелю не здатна відрізнити воду від її міражу. Змішування такого типу може призвести до смертельного кінця, якщо не з'являться зовнішні джерела задоволення потреб. Тому, вважав Фрейд, для немовляти, яке не здатне провести розмежування між актуальним об'єктом, здатним задовільнити потребу (пляшечка з молоком) та його образом, одним з найскладніших завдань є завдання навчитися відкладати задоволення первинних потреб.

Здатність до відкладання задоволення вперше виникає коли маленькі діти засвоюють, що поза їх власними потребами є зовнішній світ. Коли настає таке розуміння, виникає друга структура особистості - Его.

Его — компонент психічного апарату, відповідальний за прийняття рішень. Его намагається виразити та задовільнити бажання ід, не порушуючи одночасно обмежень зовнішнього світу, тобто правил та норм життя у суспільстві. Его еволюціонує з ід, запозичує частину енергії ід для своїх потреб, щоб відповідати на вимоги соціальної реальності. Таким чином его забезпечує безпеку та самозбереження організму. В боротьбі за виживання як проти зовнішнього світу, так і проти інстинктивних потреб ід, его повинно постійно здійснювати диференціацію між подіями у психічному плані та реальними подіями зовнішнього світу. Наприклад, голодна людина в пошуках поживи повинна уміти відрізняти образ їжі, що виник у уяві, та образ їжі в реальності, якщо їй хочеться зняти напругу. Тобто вона повинна навчитися діставати харчі та споживати їх перш ніж напруга знизиться. Дана мета досягається за допомогою певних дій, які дають ід можливість виражати свої інстинктивні потреби відповідно до догм та етики соціального світу. Ця мета спонукає людину думати, мислити, сприймати, вирішувати, запам'ятовувати. Відповідно его використовує когнітивні та перцептивні стратегії у своєму бажанні задовільняти потреби ід.

Его — компонент психічного апарату, відповідальний за прийняття рішень. Его намагається виразити та задовільнити бажання ід, не порушуючи одночасно обмежень зовнішнього світу, тобто правил та норм життя у суспільстві. Его еволюціонує з ід, запозичує частину енергії ід для своїх потреб, щоб відповідати на вимоги соціальної реальності. Таким чином его забезпечує безпеку та самозбереження організму. В боротьбі за виживання як проти зовнішнього світу, так і проти інстинктивних потреб ід, его повинно постійно здійснювати диференціацію між подіями у психічному плані та реальними подіями зовнішнього світу

Его, на противагу ід, розрізняє реальність і фантазію, витримує помірну напругу, змінюється залежно від набуття нового досвіду і бере участь у раціональній пізнавальній діяльності. Спираючись на силу логічного мислення, яке Фрейд назвав вторинним процесом, его має здатність спрямовувати поведінку у потрібному напрямку, щоб інстинктивні потяги задовільнялись безпечним для самого індивіда та для інших людей способом.

Таким чином, его є "виконавчим органом" особистості і тією частиною, де проходять інтелектуальні процеси та вирішуються проблеми. Однією з найважливіших цілей у психопсихоаналітичній терапії є звільнення від певної кількості енергії его щоб зробити можливим вирішення проблем на більш високих рівнях функціонування психіки.

Суперего. Для ефективного функціонування в суспільстві людина повинна мати систему цінностей, норм і етики, які б розумно суміщались з тими, що прийняті в її оточенні. Усе це набувається в процесі "соціалізації", а висловлюючись мовою структурної моделі психоаналізу — шляхом формування суперего.

Суперего — компонент особистості, що формується останній в процесі її розвитку, являє собою інтерналізовану версію суспільних норм та стандартів поведінки. З погляду Фрейда, організм людини не народжується з суперего. Діти швидше за все набувають його завдяки взаємодії з батьками, вчителями та іншими "формуючими фігурами". Являючись морально-етичною силою особистості, суперего є наслідком тривалої залежності дитини від батьків. Формально воно з’являється тоді, коли дитина починає розуміти, що "правильно", а що "неправильно", що добре, а що