Латентний (окритий період) — припадає на молодший шкільний вік, коли енергія лібідо знаходиться в стані сну, а увага в цей час зосереджується на розвиток інтересів і навичок у встановленні контактів з ровесниками однієї статі.

Генітальна стадія — припадає на підлітковий вік і решту дорослого життя, коли формуються і реалізуються зрілі гетеросексуальні відносини. Генітальний характер — символ ідеального психічного здоров'я. Це — зріла і відповідальна у соціально-сексуальних відносинах людина, що приносить користь суспільству своєю продуктивною працею.

Стадії психосексуального розвитку за Фрейдом,

Стадія | Віковий період | Зона зосередження лібідо | Завдання і досвід, що відповідає даному рівню розвитку

Оральна | 0–18 міс. | Рот: смоктання, кусання, жування | Відвикання від грудей, відокремлення себе від материнського тіла

Анальна | 1,5–3 роки | Анус: утримання або вивільнення від фекалій | Привчання до туалету (самоконтроль)

Фалічна | 3–6 років | Статеві органи: мастурбація | Ідентифікація себе з дорослими тієї ж статі, що виступають для дитини як зразок для наслідування

Латентний період | 6–12 років | Відсутня: сексуальна бездіяльність | Розширення соціальних контактів з однолітками

Геніальна | Пубертат (статеве дозрівання) | Статеві органи: здатність до гетеро сексуальних відносин | Встановлення інтимних взаємин, закоханість; внесення свого трудового вкладу в суспільство

Логіка теорії Фрейда ґрунтується на двох факторах: фрустрації та надмірної турботи.

У випадку фрустрації психосексуальні потреби дитини (смоктання, кусання, жування) перериваються батьками або вихователями і тому не знаходять оптимального задоволення.

За умови надмірної турботи з боку батьків дитина позбавлена можливості самій керувати своїми внутрішніми функціями. З цієї причини у дитини формується почуття залежності і некомпетентності.

У будь-якому випадку, в результаті відбувається надмірне нагромадження енергії лібідо, що в зрілі роки може виявитися у вигляді "залишкової" поведінки (риси характеру, цінності, установки), що пов'язана з тою психосексуальною стадією, на яку випала фрустрація або надмірна турбота. В даному випадку проявляється дія або регресії (повернення у більш ранню стадію розвитку: дитяча поведінка, смоктання пальця, бажання випити щось міцніше, сльози у стресових ситуаціях) або фіксації (затримка або зупинка розвитку на певній психосексуальній стадії). Наприклад, смоктання пальця десятилітньою дитиною є ознакою оральної(0-18 міс.) фіксації. Це свідчить про те, що енергія лібідо проявляється в активності, властивій більш ранній стадії розвитку. Навіть у зрілому віці спостерігаються залишкові прояви оральної поведінки в вигляді вживання жувальних гумок, обкусування нігтів, куріння, поцілунків, переїдання, тобто все те, що фрейдисти називають як прихильність лібідо до оральної зони. Послідовники Фрейда розглядають регресію і фіксацію як два взаємодоповнюючі явища.

К.Хорні (1885-1952) емігрувала до США на початку 30-х років, принісши з собою традиції та погляди З.Фрейда та А.Аддера. Однак уже 1941 року після гучної сесії у Нью-Йоркському Психоаналітичному Інституті К.Хорні вийшла з психоаналітичного товариства й заснувала свій власний Американський Інститут психоаналізу, серед членів якого незабаром опинилися Е.Фромм та Г.Салліван.

У центрі концепції К.Хорні — поняття самореалізації, що відображає внутрішній потяг до позитивного розвитку особистісного потенціалу. Відповідно, коли це прагнення порушується (у трактуванні К.Хорні, зовнішніми, соціальними, як правило, перешкодами), людина стає невротиком, який переживає внутрішній конфлікт.

Основні поняття концепції К.Хорні: базисна тривога в результаті порушення міжособистісних стосунків у дитинстві; рух до людей (у пошуках допомоги); рух проти людей (агресивна орієнтація); рух від людей (уникання інших) та ідеалізований образ, тобто Я-концепція, в якій індивід ідеалізує себе, завищуючи свої норми й тим самим йдучи від реальності. У центрі концепції К.Хорні — психологічна допомога невротикові. Поведінка невротика описується в термінах домагань (завищених, нереалістичних), повинностей (у формі надмірних вимог відповідності якійсь нормі та собі) та захисних механізмів (спільних для всієї психодинамічної парадигми, плюс ізоляція, жорсткий самоконтроль та цинізм як захист від моральних цінностей).

К.Хорні розробила корисний для практикуючого психолога перелік основних невротичних симптомів: 1) непослідовність та непевність поведінки; 2) підкреслена безнадійність; 3) боязнь перемін; 4) постійне наполягання на власній правоті (як захист від внутрішніх конфліктів); 5) сором'язливість та несміливість; 6) мстивість або садистичність у поведінці; 7) значна втомлюваність (в результаті витрати енергії на внутрішні конфлікти). Мета психотерапії в концепції К.Хорні — допомога у розв'язанні пригнічених внутрішніх конфліктів для вивільнення внутрішніх же конструктивних сил зростання й розвитку. Психотерапія побудована як процес навчання. Клієнт дізнається, що невротичне розв'язання конфлікту підвищує фрустрацію та самозвинувачення; що невротик, який рухається до людей, приховує ворожнечість та себелюбство під бажанням задовольняти інших; що невротик, який рухається проти людей, насправді не усвідомлює своєї безпомічності та ін. Сам процес психотерапії будується з використанням психоаналітичних технік, зокрема інтерпретації сновидінь та перенесень.

Таким чином, у концепції К.Хорні можна легко впізнати поняття та ідеї ранніх етапів психоаналітичного підходу (напр. «ідеалізований образ» — «комплекс переваги»; «агресивність» та «безпомічність» — «реакція формації» тощо). До того ж поняття самореалізації запозичене у К.Юнга (індивідуація). Тим не менш, важливо інше, а саме: К.Хорні остаточно пере-несла проблематику психологічної допомоги до соціуму, тобто її поняття «невротик» має не медичний, а соціально-психологічний характер.