Індивідуальна психологія А. Адлера

Альфред Адлер народився у Відні, 1870 року, третім з шести дітей. Як і 3. Фройд, А. Адлер був сином еврея-торговця, шо належав до середнього класу суспільства.

У початкових класах він вчився досить посередньо, не встигав з математики і навіть був залишений на другий рік. Вчитель порадив батькові забрати Альфреда зі школи і віддати у шевці. Проте батько зміг вплинути на сина таким чином, що той пізніше стає найкращим учнем у класі з математики.

У 18 років вступив до Віденського університету на медичний факультет. У студентські роки Адлер захопився політикою, а зокрема соціалізмом, брав участь у багатьох політичних зібраннях. На одному з таких зібрань він зустрів свою майбутню дружину, Раїсу Епштейн, студентку з Росії, яка також навчалась у Віденському Університеті. В 1897 році вони одружились.

Медичну ступінь він отримав у 1895 році: Спочатку працював офтальмологом, пізніше, після закінчення практики з загальної медицини, став психіатром. З 1902 по 1911 рік був активним учасником гуртка 3. Фройда. Проте, досить скоро він став розвивати ідеї, несумісні з позицією Фройда. В 1911 він виходить з Віденського гуртка, де займав почесне звання президента. Одночасно з гуртка вийшли 9 з 23 членів, з якими А, Адлер організував новий гурток — Товариство вільного психоаналізу. В 1912 році гурток був перейменований на Товариство індивідуальної психології,

З приходом до влади Гітлера Адлер розумів, що якщо психологія десь виживе, то лише в Америці. В 1935 році він оселився у Нью-Йорку, де обійняв посаду практикуючого професора медичної психології в медичному коледжі в Лонг Айленді. (тепер південний медичний центр при державному університеті штату Нью-Йорк). Одночасно вчений і; продовжував свою психіатричну практику. Двоє з його чотирьох дітей: Курт і Олександра стали психіатрами. Він був невтомним лектором, користувався великою популярністю серед слухачів. В 1937 році під час лекційного турне по Європі з Адлером стався серцевий напад і він несподівано помер в шотландському містечку Абердині.

За час наукової діяльності написав близько 300 книг і статей. Найкращим вступом у його теорію особистості є його "Практика и теория индивидуальной психологии" (1927 а). Серед інших його робіт, які стали доступними завдяки перекладу на англійську мову, виділяють: "Невротическая конституция" (1917а) ; "Ісследование физической неполноценности и ее психической компенсации"(1917в); "Постижение человечекой природы" (1927в); "Наука жизни" (1929); "Образ жизни"(1930); "Смьісл жизни" (1931); "Социальньїй интерес" (1939).

Ідеї Адлера мають великий вплив на сучасні дослідження у клінічній та індивідуальній психології. Акцент, поставлений в його теорії на соціальному інтересі, як на суттєвому критерії психічного здоров'я, сприяв появі концепції ціннісних орієнтацій у психотерапії. Його увага до усвідомлених раціональних процесів стимулювала появу егопсихології Е.Еріксона. Вплив його концепції суттєвої ролі соціальних сил у розвитку особистості можна знайти у більш пізніх творах Еріха Фромма, Карен Хорні, Гаррі Стека Саллівена, у всіх, хто не погоджувався з Фройдом щодо впливу соціального фактору на розвиток особистості. Його позиція щодо вольових та творчих аспектів особистості мала значний вплив (прямий і непрямий) на таких видатних психологів як Гордон Олпорт, Абрахам Маслоу, Ролло Мей, Віктор Франкл, Альберт Елліс.

Основні тези індивідуальної психології.

Хоча Адлера досить часто представляють як такого, що повстав проти свого вчителя, проте уважне вивчення його творів свідчить, що вони були колегами, і ні в якому разі не слід сприймати Адлера як "неофрейдиста".

Обговорення основних концепцій Адлера свідчить, що більшість його положень з індивідуальної психології розвивались як антитези теорії Фройда:

Індивід як єдине і самоузгоджене ціле.

Згідно з Адлером, людина є цілісним самоузгодженим організмом. Звідси його назва — "індивідуальна психологія" (індивід з лат. означає неподільний). Виходив з того, що жодний прояв життєвої активності не можна розглядати в ізоляції, а лише у співвідношенні з особистістю в цілому. Згідно з переконаннями Адлера,. головна вимога до індивідуальної психології полягає в тому, щоб довести цю єдність, яка проявляється у кожному індивіді: в його мисленні, почуттях, діях, у свідомому і несвідомому, в кожному прояві особистості.

Людське життя як активне прагнення досконалості.

Вивчення людини як органічної цілісності вимагає єдиного психодинамічного принципу. Життя неможливо уявити без безперервного руху в напрямку розвитку та вдосконалення. Стверджуючи, що людина прагне вдосконалення, Адлер виходив з того,що рушійною силою розвитку є внутрішнє прагнення досконалості, а не внутрішні чи зовнішні чинники,що спонукають її до цього. Люди завжди рухаються в напрямку до особистісно значущих цілей. Цілі та індивідуальні шляхи їх досягнення допомагають зрозуміти яке значення люди придають своєму життю. Індивідуальні цілі вибираються індивідуально. Досягнувши поставлених цілей, вони не тільки підвищують самооцінку, але і знаходять своє місце в житті.

Індивід як творче та самовизначаюче ціле.

Визнаючи значення спадковості та оточуючого середовища у формуванні особистості, Адлер наполягав на тому, що індивід — це дещо більше, ніж просто продукт цих впливів. Він вважав, що люди володіють творчою силою, яка забезпечує можливість розпоряджатися своїм життям. Вільна, усвідомлена активність є визначальною рисою людини, вона впливає на кожну грань людського досвіду: на сприйняття, пам'ять, уяву, фантазії,

Мрії. Вона робить кожну людину самовизначаючим індивідом, архітектором свого власного життя.

Саме ця переконаність в творчій природі і свободі людини, більш ніж будь-що інше спонукає багатьох психологів вважати Адлера попередником сучасної гуманістичної психології.

Соціальна приналежність індивіда,

Адлерівське цілісне бачення природи людини було всеохоплюючим. Він розумів людину не лише як цілісну систему взаємозв'язків як існує сама по